Нафта не настільки загадкова і таємнича мінеральна речовина, скільки її роблять такою. Загадковість тут полягає в самих хімічних елементах, які при різних умовах можуть створювати не шаблонні, а різноманітні структурні будови. Але крім умов в цьому важливу роль в різноманітті грає ще й середовище, яке накладає свій помітний відбиток впливу. Однак і ще не в цьому полягає сутність пізнання нафти. Головне те, що про нафту – про її походження не мається твердих істинних понять, на яких могла б сконцентрувати свою увагу наукова думка. А це має дуже велике значення в пізнанні істини.
Осадові породи поза сучасних уявлень
Розглянемо дещо із теперішнього бачення даної проблеми, зазначивши це в «лапки». Пройдемо в пізнавальному порядку, від простішого до складнішого і поближче до найбільш визнаних гіпотез. До того ж, остаточний висновок – за читачем, за вдумливим читачем.
«Коли подумки розсікти поверхню Землі в нафтоносному районі, то побачимо численне чергування шарів піску, глини, вапняку та інших порід осадового походження». Найцінніший фактичний матеріал, здобутий за допомогою сучасних технологічних засобів. Чи варто ще щось краще мати? Ні. Це достатньо для розсудливого осмислення, бо це являє собою сторінку запису історії Землі. Всю цю шаруватість в науці прийнято називати породами осадового походження. Та якщо прийнято вважати, то це іще не означає істинне розуміння.
Такий розділ науки, як літологія, взагалі знаходиться в похмурому і туманному стані в кінцевому тупику згідно прийнятих уявлень. Про рух вперед за такої постановки питання і мови бути не може, не дивлячись на зусилля багаточисельної армії вчених світу. Пісок, глина, вапняк та інші подібні до них породи настільки дволикі і оманливі, що навіть уявити собі важко. Своєю властивістю вони замаскували всю істину свого походження і акуратно підвели до помилкових уявлень про механізм їх утворення і разом з тим і самого походження.
«Всі ці породи накопичувалися на протязі мільйонів років в видних річкових і морських умовах». В дійсності таке має місце щодо середовища особливо і за часом хоча і перебільшено. Перш ніж розбиратися в наслідках, спочатку варто вдумливо зрозуміти механізм дії природної лабораторії і не уявляти собі її вже такою простою, як думається. Ми можемо бачити один і той же матеріал (мається на увазі порода осадового походження) в різних місцях і по-різному сформованим. І саме походження, незалежно від форм залягання таких порід, тотожне для всіх і скрізь. І ось це, саме найголовніше, настільки спотворено, що ніяк не узгоджується з дійсністю.
«В основі осадової товщі знаходиться поверхня фундаменту, складеного із гранітів та інших магматичних порід». Коли б було зрозумілим походження осадових порід та механізм їх виникнення на поверхні нашої (та й не лише нашої) планети, стало б зрозумілим, чому осадові породи, що знаходяться на кристалічному фундаменті зім’яті в складки на незім’ятому фундаменті. І чому зім’ятість перекрита рівними, що майже горизонтально спокійно залягають шарами тих же порід, чому зменшується потужність фундаменту зі збільшенням товщі осадових порід.
«Колись, ще в до-геологічний етап розвитку нашої планети, осадових порід не було». Частково тут сказано вірно. Але це було на перших початках формування планетного тіла. Незрозуміло одне, як вчені розуміють до-геологічний етап розвитку нашої планети? Геологічний етап розвитку супутній до планети з першого моменту появи твердої речовини, яку ми називаємо гірськими породами. А раз так, то разом з такими виникали і породи, названі осадочними.
«На місці сучасних рівнин були гори». А ось це докорінно невірно. І вже цього твердо дотримуватися, значить зовсім не володіти елементарним мисленням. Спитати б, сліди коренів зниклих гір знаходяться на рівнинах? Але можливо, це всього лише делікатна підтасовка узгодженості в загальноприйнятих уявленнях. Але якщо зробити крок назад і відійти в сторону, глянути іншим поглядом, то відразу руйнується «стале» уявлення, виникає нова, зовсім інша картина. Те що здається, так легко обходиться, що краще і бути не може. Раз таке уявлення про осадові породи, то воно тягне за собою подібну логіку. Те, що екзогенні сили не без наслідків на поверхні планети, не може бути визначальним в розкритті істини походження порід, названих осадочними.
Може бути, в кого-небудь та й виникне думка, що знаходились гори колись і на кристалічному фундаменті, а потім зруйнувалися, утворивши осадові породи, та це буде ще гірше. Такі думки зустрічались. Спитати б тлумача, чи зміг би він пояснити механізм такого перетворення? Ніколи. І якщо під дією екзогенних сил руйнуються сучасні гірські споруди, то ніяк вони не створюють біля свого підніжжя нашарувань глини і піску, та ще й великої багато-метрової потужності. Зовнішнє руйнування йде за принципом: що в магазині, те й на вітрині. В нашаруваннях ми бачимо зовсім іншу картину і ніяк не порівняну з фактами, а не придуману поняттями. Тобто, зовсім не варто так думати.
Ніяких опускань земної кори не було
На земній кулі навіть на сьогоднішній день існують такі гірські споруди, які виникли ще тоді, коли Світовий океан Тетіс вкривав буквально всю поверхню. І вони не перетворились в осадові породи, не зрівнялися з загальною поверхнею материків, крім як випробували часткове руйнування під дією екзогенних сил після відступу Світового океану. А будучи ще під водою, вони ще більше зберегли свою цілісність. Те що здається взагалі рясніє різноманітними варіантами фальші, тоді як істина таких позбавлена.
«Земна поверхня не залишалося в спокої. Одні ділянки її піднімалися, інші опускалися». Так, насправді: земна поверхня не була в покої. І не залишається вона навіть зараз. Дуже показується дивним, якщо в якихось куточках планети на материках виникають землетруси чи виверження вулканів. А якщо порівняти тектонічні дії минулого з теперішнім, то це всього на-всього укол комара проти катастрофічних положень, які пережила Земля. Зараз навіть не передбачається таких в великих проміжках часу порівняно з минулим безперервним катастрофічним положенням. І все це бурне діяння минулого залишало свої сліди, як записи сторінок земної історії, яку ми намагаємося прочитати але… в основному за тим принципом, як би нам це хотілось.
І цей неспокій в житті планети чомусь вбачається в опусканні і піднятті ділянок земної кори. В образній уяві це мабуть має вигляд моря, яке хвилюється, де на одному і тому ж умовному місці вода то піднімається, то опускається. Та чи правильно це?
Вірним тут буде лише те, що підняття поверхні певних ділянок суходолу мало місце, має це місце тепер і буде мати в майбутньому.
Щодо опускання окремих ділянок суходолу в класичному розумінні і уявленні, то можна сказати негативно. Такого на планеті не було і не буде. Провали Землі не властиві, як і всім іншим планетним тілам. Однак, хоч це явна омана, але вона добре узгоджується з помилковими уявленнями і сама дає помилкове свідчення. Одне тягне за собою таке ж інше.
Якщо потрібно мати сліди підняття – вони в наявності. А коли сусідні ділянки нижчі загального рівня, та іще заповнені осадовими породами, то як же інакше, якщо вона не опустилась колись? Ось в цьому-то питанні цілком зрозумілому і доведеному вигляді потрібно ще багато попрацювати вченим умам, щоб істинні розуміння співпадали з людськими уявленнями, покладеними в словесну форму.
«Гірські споруди під дією води, вітру, різкої зміни температури руйнувалися. Та ділянка земної поверхні, в якій відбувалося опускання, заповнювалася водами Світового океану». Перша фраза так впевнено подана, що навіть не цікаво спорити, а називати маячнею не чемно. Залишимо для іншого разу. Наступна – примітивність поняття перенесено на грандіозне явище природи. Те, що виникле заглиблення на земній поверхні заповнювалось водою, безперечно. Та виникали такі лише не шляхом опускання ділянок суходолу.
«В водяний басейн з навколишньої суші зносились обломки порід і хоронилися на дні моря. В воді розчинялися різноманітні солі, які при зміні їх концентрації випадали в осадок на дні моря. Так шар за шаром ішло нашарування осадових порід». Це ж через які сортувальні сита потрібно перепустити знесені з материка породи, щоби так красиво викласти шари порід, попередньо посортувавши і з поділом на фракції. А можливо ліпше менше акцентувати увагу на роботі рік та поближче та по-уважніше придивитися до внутрішнього життя океанів (сучасних). Адже ж сучасні материки сформувались під товщею води Тетіса?
Чи багато солі, що випала в осадок, знайдено на дні сучасного Світового океану? Як посудини океану, що сполучаються, найбільш солоне Червоне море. Чи знайшли там солі, що випали в осадок? Якщо взяти по солоності морську воду, то, мабуть, материки під водами Тетіса складалися б тільки із солі. А де ж тоді взялися осадові породи?
Великий простір ділянок земної кори з потужним осадко-накопиченням, це не галявина на шляху струмкового потічка після грози, де вода змиває з височин і накопичує на низинах.
«Будь-який шар осадових порід, на якій глибині він зараз би не залягав, колись був на поверхні і поступово за довгі мільйони років спустився вниз». Ось тут і оголюється цілковите незнання суті справи. Літологія в тім винна, що до цих пір не створила дійсної теорії істинного положення речей. Якщо самий верхній шар побачив денну поверхню, то майже всі інші під ним не бачили денної поверхні так же саме, як багато з них не бачили води. А їх називають осадочними.
Таємниці народження нафти до сих пір так і не розгадані
В природі існує багато схожих речей, але з різним механізмом утворення. Існують місця, де і насправді проходило накопичення осадової товщі зверху і до того ж в водяному середовищі, але є і такі, подібні нашарування, механізм утворення яких зовсім інший. І в останніх ніколи не знайдуться захороненні останки тваринного світу. А нафти в таких місцях найбільше. Ось і спробуй довести, що нафта відбулася із тваринного світу, коли елементарніше логічне поняття протирічить.
«Після виникнення, нафта разом з оточуючими породами також опускається. І це являється однією із основних причин різноманітності природних нафт, бо разом з опусканням в нафтовому родовищі виникають хімічні реакції, що змінюють початковий склад». Так, так, нафта прямо таки в прямому сенсі утворилася й чекала поки не неї натиснуть зверху, щоб заглибитись для двадцятих століть. Тут просто людині хочеться, щоб було так, як здається. Ось ця груба помилка в геології подібна ложці дьогтю в бочці меду: все псує. Немає істинного розуміння про природу синкліналей – немає приводу для розгадки. Вже згадувалось, що на земній кулі, як і на всякому планетному тілі, ніякі опускання в формуванні зовнішнього вигляду Землі не відбувалися.
Розповідаючи про хімічні реакції, чомусь не береться до уваги, що вихідний матеріал для утворення нафти не може існувати такий довгий час, ніби то для того, щоб, дочекавшись відповідних умов, почати хімічну реакцію для виникнення нафти. Перш ніж стверджувати це, варто подумати над властивостями хімічних елементів і органіці і неорганіці. Тим більш не варто чіпати це питання хоча б тому, що в науці до сих пір не надається чіткого визначення, що таке органічні і неорганічні з’єднання. Чому? Та тому, що в самих головних проблематичних питаннях неорганіку сприймають за органіку. До того ж органіка своїм існуванням зобов’язана неорганіці. Але складається враження, що ми маємо справу з двома видами матеріального світу. Ні, він один і загальний, але з проявами особливих властивостей хімічних елементів, де в одному випадку вони нестійкі і недовговічні, а в іншому – навпаки. Ось де брати початок поняття органіки: у властивостях самих хімічних елементів, а потім вже говорити про природу нафти.
«Всякий шар осадових порід на момент свого утворення залягав майже горизонтально». Істинна правда. Імовірно, автор мав на увазі осадко-накопичення в водяному середовищі в області заниженої ділянки земної кори. Та чи це визначальне і вичерпне? Спитати б автора, чи можливе таке осадо-накопичення в горизонтальному положенні і без водяного середовища? Безумовно, відповідь буде: в повітряному середовищі на поверхні планети за допомогою зруйнованих гірських порід, вивітрюванні і т. д. Та в цій відповіді немає головного і визначального. Як бачимо, до повного розуміння утворення осадових порід в горизонтальному положенні іще не розкрите саме головне і саме визначальне їх походження.
Як же так? На поверхні рівнина (рівне і спокійне залягання шарів), а під ними погнуті, зібрані майже в гармошку? Адже під цими двома шарами лежить кристалічний фундамент. Чому ж його будова не відповідає побудові розміщеного на ньому? Зігнутість існує і в кристалічному фундаменті, та амплітуда коливальних рухів не відповідає амплітуді вигинів шарів осадових порід. Чому? Середній шар ніби чужий втиснувся і зморщився між поверхневим і кристалічним фундаментом. Чи задумувався хтось над цим? А якщо за віком? Який із шарів осадових порід старіший, а який молодший? Вік визначають різноманітними методиками, та й без цього цілком зрозуміла вікова картина. А із цього бере початок і розуміння механізму виникнення, як першого, так і другого.
Гіпсометрична різниця між антикліналлю і синкліналлю досягає сотні а то і тисяч метрів. Чи не дивно це? На кінець все просто: підняття та опускання. І ось саме в цих поняттях є нездоланні перепони до затвердження прийнятого. Де ж елементарніші поняття про фізичні властивості речовини, в даному випадку про земну кору, як про породу в твердому стані? Невже говорячи про опускання і піднімання, малась на увазі не тверда закам’яніла порода з притаманними їй властивостями, а еластичні, в’язкі, тягучі неначе резина гірські породи? На кожному згині чи то синкліналі чи то антикліналі повинен бути злам. Чи помічали це? А чи задумувались над цим? А розгадку можна знайти в Карпатах.
Згідно вже переглянутої триярусної будови, варто дати одне запитання: де взявся самий верхній ярус майже горизонтального залягання шарів? Нехай нижній ярус, що почиває на фундаменті, утворився за рахунок руйнування кристалічної породи фундаменту. Але де взялися породи в ярусі спокійного залягання, якщо постачальники імовірного матеріалу були вже перекриті і недосяжні до руйнування їх наче за сімома замками? Звідкись? А саме звідкіля? Та взяти б хоч будь-яку сусідню ділянку не задовільнить відповіддю на поставлене питання.
Знаходячи нафту чи газ в тілі кристалічного фундаменту, геологи не ставлять перед собою загадки, все дуже просто: «Це відбувається наступним чином. Газ або нафта, утворившись в осадочних породах, по тріщині проникає в породи фундаменту і утворює поклади». Майже як в переповненій кімнаті: тісно в одному місці – переходять в інше. Мабуть, для нафти і газу було затісно в осадових породах і вони, наперекір законам гравітації стали важчими оточуючих порід і підшукали місце нижче, ближче до центру планети.