Візьмемо під сумнів і спробуємо довести хибність існуючих трактувань і того, що здавалось би є незаперечним в поясненні взаємовідносин Земля – Місяць. Почнемо з твердження: "...обертаючись навколо Землі, Місяць залишається повернутим до неї завжди однією і тією ж стороною. Пояснюється це тим, що період обертання Місяця точно співпадає з періодом його обертання навколо осі... Різні ділянки своєї еліптичної орбіти Місяць проходить з різною швидкістю: в перигеї він рухається найбільш швидко, в апогеї – найбільш повільною.
Можливо Земля керує обертанням Місяця своїм домінуючим впливом
Обертання ж Місяця навколо осі відбувається цілковито рівномірно. Тому, пройшовши, візьмемо четвертину свого шляху по орбіті, він інколи повертається навколо своєї осі менше, ніж на четверть оберту, а інколи - більше, і до Землі виявляються повернутими невеликі ділянки іншої півкулі. Це явище отримало назву лібрації за довготою".
Дивність в обертанні Місяця навколо своєї осі
Цікаві факти, але щось в цьому насторожує. Як же так? Місяць – планетне тіло і Земля – планетне тіло. Ні Місяць, ні Земля не котяться по якійсь гладенькій стежині. Обертання Місяця залежне від сил гравітації Землі, так же саме, як обертання Землі залежне від сил гравітації Сонця. Не будемо в даний момент враховувати вплив сили гравітації Сонця на Місяць. Вони в деякій мірі порівняно з земними, можна сказати, незначні і менш впливові, ніж земні. Та ось цікаве одне явище: обертання навколо осі Землі і Місяця. Земля обертається навколо своєї осі досить рівномірно і постійно на протязі всього року, тобто на протязі всього шляху описуваного кола – орбіти. І тут не станемо придиратися до слів "досить рівномірно". Деякі неточності в обертовому русі, викликані, наприклад, спалахами на Сонці, що обчислюються сотими чи тисячними частками секунди не такі вже значимі в даному дослідженні: все це непомітно.
Обертання ж Місяця навколо своєї осі прямо-таки не схоже на земне обертання. Чому воно таке дивне? Нам поки що не зовсім зрозумілі першопричини, що викликали перш-початковий обертовий рух планетного тіла навколо своєї осі. Можливо, і насправді цей поштовх до обертання заклали сили інерції на досить довгий період життя самої планети. А можливо, після сформування планетного тіла тільки почалося повільне обертання, яке з часом прогресувало в нарощуванні темпів обертання. А можливо якісь невідомі досі причини. Адже не всім планетам властиво обертатися навколо своєї осі з однаковою швидкістю. Здавалось би, що планети досить великої маси повинні обертатися повільніше, а меншої маси – швидше. В дійсності виходить навпаки. Наприклад, найбільша із планет Сонячної системи – Юпітер обертається навколо своєї осі швидше всіх інших планет. Він робить один оберт навколо своєї осі за 9 год 56 хв, тоді як найменша планета – Меркурій робить один оберт навколо своєї осі за 87 днів і 23 години. І це стосується не лише двох планет. Таке зіставлення можна зробити і серед всієї решти планет. Осьове обертання для кожної планети постійне і рівномірне. Цікаво те, чому ж для Місяця осьове обертання відбувається нерівномірно в відповідності з обертанням навколо Землі? Чи не підозрілим є такий обертовий рух?
Згідно того, що кожна планета володіє своєю власною швидкістю обертання, можна припускати, що рушійні сили обертання виходять головним чином від самої планети, тобто кожна окрема планета – власник свого обертання і обертається по своїй силі можливості власне сама від себе.
Місяць – теж планетне тіло і як рівноправний член того ж сімейства системи. Логічне, він так же повинен володіти тими ж самими силами обертового руху. Але чи є вони в нього? Здавалось би запитання наївне. Нехай буде так, та все ж не зовсім зрозумілий його механізм обертового руху Місяця. Чому обертання навколо осі завжди однакове, а обертовий рух то сповільнюється, то пришвидшується на протязі одного оберту навколо Землі? Якщо різні ділянки своєї еліптичної орбіти Місяць проходить з різною швидкістю, то отже і його обертальний рух повинен змінюватися. Цього ми не помічаємо.
Жорсткість зв’язки системи Земля-Місяць
Якщо уважніше вдуматися в слова: "тому, пройшовши, скажімо, четвертину свого шляху орбітою, він інколи повертається навколо своєї осі менш, ніж на четверть оберту, а інколи – більше", то в уявному поданні виникає наступна картина: на шляху до перигелію, де починається прискорення руху по орбіті, якісь невидимі сили загальмовують обертовий рух, не даючи йому розвиватися, а на шляху до апогею вони ніби підхльостують його, щоби втримати місячне тіло в одному і тому ж напрямку до центра гравітації, тобто до Землі. Система Земля-Місяць ніби механізм двох шестерень з однаковим числом зубців, де один і той же зубчик постійно зустрічається з одним і тим же зубчиком після кожного оберту іншого колеса.
І ось, волею-неволею виникає запитання: випадково це чи закономірно и залежне від якогось впливу сил?
Якщо це випадковість, як заведено нами говорити, що період обертання Місяця точно співпадає з періодом його обертання навколо осі, то все ж які-небудь похибки чи відхилення в обертанні Місяця навколо осі повинні були би стати помітними на протязі вже яких-небудь двохсот років спостережень? Адже система Земля-Місяць нічим жорстким і непіддатливим до порушення синхронності не пов’язанні. Це ж не дві шестерні, які зчіплюються зубцями. Як одне, так і інше планетне тіло знаходяться в вільному стані і до того ж обидва кулеподібні, віддалені один від одного. Хочеться, просто ще раз нагадати, що якби всім планетним тілам було зазначено обертатися навкруги власної осі з однаковою швидкістю, то всю причину такого явища можна було би перенести, наприклад, на Сонце і не було б ніякого сумніву щодо Місяця: вже така його природа. Але через аномальне положення Місяця з такою думкою ніяк не можна погодитися. Тут щось незрозуміле чи непорозуміння нами самими.
Якби не було абсолютно однакового обертального руху навколо осі, а синхронізувало такий з обертовим рухом орбітою, кожному було б зрозуміло: обертовим рухом Місяця керує Земля. Вона ніби на припоні втримує Місяць. Коли на шляху до апогею сповільнюється рух Місяця, то й повільніше повертається він навколо своєї осі. Коли ж до перигелію його рух пришвидшується, то відповідно пришвидшується обертовий рух. В такому випадку, якби це було би насправді, причина в наявності і все було б зрозуміло. Однак подібного явища ми не спостерігаємо і ніщо нас не примушує думати про якісь там впливові сили Землі на абсолютно рівномірний рух Місяця навколо своєї осі. Як бачимо, тут все виконується приховано і не дає яких-небудь підстав для істинного початку подальших досліджень. Та все ж зібрано достатню кількість розрізненого фактичного матеріалу, який багато про що може розповісти, лише все це можливо у властивому порядку розмірковувань.
Будемо розмірковувати так: Місяць повернений до Землі завжди однією і тією ж стороною і скільки витків він би не зробив би, залишається в одному і тому ж положенні. Тут само по собі стає зрозумілим, що обертовий рух орбітою точно співпадає з обертовим навколо своєї осі. А раз так, то сам висновок напрошується про цілковито рівномірне обертання навколо осі. Та придивимось уважніше не до загального руху Місяця навколо Землі, а до окремих ділянок просування еліптичною орбітою. В апогеї він рухається найбільш повільно і повернутий до Землі однією стороною. В перигеї він рухається найбільш швидко і так же само повернутий до Землі тією ж самою стороною. Чи однаковий його обертовий рух навколо осі на кожному з них?
До того ж, Місяць – це досить таки велетенська маса речовини, яка в силі зберегти за собою рівномірність обертання на протязі досить довгого часу існування в обіймах Землі, а не те що в відрізку часу, що виділений для одного оберту по еліптичній орбіті навколо центра тяжіння – Землі. Із цього всього виникає лише один висновок: Місяць не самостійний, щоб міг розпоряджатися сам своїм обертовим рухом, а підвладний якимось зовнішнім і досить таки потужним силам, які і керують його обертанням навколо осі.
Зіставляючи вищезгадані факти спостережень мимоволі виникає підозра: чи не впливає Земля на обертовий рух Місяця? Чи не вона ним керує?
Багато в чому ця думка може здатися сміливою і зухвалою, виступаючої проти усталеного і міцно закоріненого уявлення про те, що період обертання Місяця точно співпадає з періодом його обертання навколо осі, тобто проти того поняття, що осьове обертання – це власна справа Місяця і незалежне від Землі, як і обертання інших планет, не залежних від впливу Сонця.
Що ж наштовхує на таку думку?
Погойдування Місяця зумовлене зовнішніми силами
По-перше. Відсутність хоч яких достовірних доказів про причину такого точного збігу так же само, як і про природу різної швидкості обертання інших планет. З приводу цього питання навіть не висовувались хоч які-небудь, що заслуговують увагу, гіпотези чи припущення. Все здається чітким і зрозумілим. А можливо, цьому не надавали якого-небудь значення, як питанню другорядному і невартісному. Та імовірніше всього, це питання важливе і, чого доброго, першорядне в порядку черги до пізнання більш важливих проблемних питань, до розкриття і розуміння того, що в даний час стоїть під знаком питання.
Багато явищ на Місяці загадкові в тій же степені, як і сам Місяць загадковий в загальних обрисах. Та не все може бути зрозумілим одночасно і не все ми зможемо зразу зрозуміти те, що бачимо на його поверхні. Все іде і так повинно іти своєю чергою.
Якщо просто сказати, що Земля керує обертанням Місяця, то в кожного посвяченого в таємниці Місяця виникає одне поняття: фантазія. Що рівносильно тому ж поняттю і уявленню, що і про точний збіг обертання навколо Землі і власної осі.
Про причини погойдування Місяця, тобто лібрацію по довготі і широті слід шукати в остатках попереднього вільного обертового руху іще до часу захвату Місяця Землею.
Чи не наштовхує факт, наприклад, лібрація по ширині на більш глибокі роздуми, чому Місяць "неспокійно" себе веде! Звичайно, причини цього явища неважко взнати. Та не будемо задаватися ціллю в пошуках таких, а розпочнемо із самого елементарнішого поняття.
Згідно тлумачного словника – лібрація (от лат. librare — "розгойдувати") – коливання, таке що здається, кулі Місяця, обумовлене нерівномірністю руху Місяця по орбіті при рівномірному обертанні Місяця біля осі, нахиленої до площини орбіти; завдяки цьому можна вивчати чуть більше половини місячної поверхні.
Щоб не путатись в різноманітних тлумаченнях, приймемо в основу поняття «лібрація» - погойдування.
На місячну кулю впливають якісь зовнішні чи внутрішні фактори, які виводять із стану спокою. Поняття по погойдування наштовхує на думку про те, що місячна куля, як величезне масивне тіло починає проявляти свій рух, як би прагнучи до обертання навколо осі в іншій площині.
Що ж спонукає наміри до обертання навколо осі в іншій площині
Кожне матеріальне утворення, як і речовина, з якої воно складається, прагне до стану покою. Та ось покій порушений. В даному випадку місячна куля зрушилась, як кажуть, з місця і почала обертатися навколо осі в іншій площині, в даному випадку в широтному напрямку. Щоб ввести в рух величезну масу речовини, необхідні були відповідні зусилля. Що вони являють собою, нехай це нас не цікавить. Сконцентруємо свою увагу на тому, що маса речовини набула інерцію руху в якомусь одному і до того ж новому напрямку (навколо своєї осі в іншій плоскості). Якщо така вже величезна маса речовини набула обертового руху, стало бути вона не повинна так швидко зупинитися, щоб набути зворотний рух. Її початковий рух повинен був би сповільнюватися до тих пір, поки зовсім не призупиниться. Та за цей час, поки вичерпається інерційний рух, Місяць повинен був би виконати хоч один оберт навколо своєї осі в іншій площині. Це не відбувається.
Що ж це за сили, які протидіють початковому рухові і повертають назад? Це внутрішні чи зовнішні сили? А може, це одні і ті ж сили, які збуджують рух а потім протидіють їм, чи це зовсім різні?
Якщо припустити, що це одні і ті ж сили, то незрозуміло, навіщо вони порушували рух в один бік, а потім - у зворотний. Та чи є який-небудь в цьому сенс? І якби це мало місце взагалі, то деякі планети теж вели б себе так же дивно, подібно до Місяця. Якщо внутрішні сили планети порушують обертовий рух, то самі вони вже не повинні протидіяти цьому.
Значить тут мають місце різні сили різного походження і різного впливу на планетне тіло. «Різні», головним чином, можуть бути двох типів: внутрішні, як чисто планетні тобто власні сили, і зовнішні – чужі: Сонце, Земля та інші планети. Різні сили по-різному і кожна із них по-своєму впливає на планетне тіло в тому чи іншому напрямку.
Досліджуючи дане питання, будемо припускати, що сили, які спонукають обертовий рух в іншій площині, в даному випадку перпендикулярній до площини орбіти, являються чисто планетними.
Що зупинило імовірний рух Місяця навколо своєї осі
Можливо, Місяць колись володів обертовим рухом, вільним від зовнішнього впливу, як і інші планети, та після випадку захвату Землею, він перетворився в «полоненого» та «невільника». Тоді із цього припущення можна зробити і друге: сили обертового руху хоч і слабо, та ще виявляють свій вплив на власну речовину Місяця. І ось постає запитання: чи внутрішньо-планетні (місячні) сили настільки слабкі, що не можуть примусити обертатися навколо осі в напрямку погойдування, чи настільки сильні зовнішні сили, що перешкоджають, протидіють їм?
Припустимо, що зовнішні сили сильніші чисто місячних і тому останні здаються такими слабкими. Запитується, де ж ті зовнішні сили і звідкіля вони виходять? Від Землі, від Сонця чи просто із космосу? Зрозуміло, такі сили повинні виходити в першу чергу від Землі, так як Місяць залежний від неї, тобто в полоні її тяжіння, як Земля в Сонця.
Тепер ставимо наступне запитання. Що ж являють собою ці сили, які перешкоджають, припустимо, початковим рушійним силам обертового руху? Шукати якісь невідомі нам сили впливу, мабуть, немає сенсу. Будем поки-що опиратися на сили тяжіння, які в дійсності повинні грати немаловажну роль згідно своїй потужності. Припустимо, що ця сила тяжіння між двох небесних тіл. Місяць повинний притягувати до себе Землю так же само, як і Земля – Місяць. (Припливи і відпливи). Та чи рівносильні ці взаємно-притягання? Звичайно ні. Сама маса земної речовини порівняно з місячною вже говорить про свою перевагу. А раз так, то панування сил земного тяжіння переважає над місячними силами. (Закон Кеплера-Ньютона).
Зробимо маленьке відхилення. Можливо, якби Місяць був незалежною планетою в Сонячній системі і на надто віддаленій відстані від центра тяжіння, то він обертався би навколо своєї осі набагато швидше, ніж біля Землі. Неможливо сказати наперед, наскільки це правильно чи ні, але якби Місяць був видалений за межі земного тяжіння плюс враховуючи збурення в більшій мірі планет і Сонця, його обертовий рух не співпадав би з обертанням по орбіті навколо Сонця. Перший був б швидший, а останній повільніший. Питання це залишимо відкритим, з врахуванням попередніх висновків і законів Всесвітнього тяжіння.
І так, земне тяжіння панує над місячним. В чому ж полягає це панування. Взаємне притягнення між масами двох небесних тіл – і все. Здавалось би, питання вичерпане і немає про що більше казати. Та… навіть при всій правоті висновків, картина буде не повною. Отже, ідемо далі.
Можливо Земля керує обертанням Місяця через взаємодію між центрами гравітації
Внутрішню будову нашої планети вже сяк-так вивчено. Головним чином стало зрозумілим те, що всередині Землі існує ядро. Що воно собою являє, поки що догадки і гіпотези. Та ось одна із найцікавіших деталей – це сила гравітації на нашій планеті. Одночасно – це одне із найбільш загадкових явищ: все що є на поверхні планети і під нею притягується строго до центру Землі.
Особливість земного тяжіння – в його центральності
Так, так, саме до центру Землі в строгому порядку і без будь-яких відхилень. Де б людина не знаходилась на планеті - в будь-якій точці, вона завжди буде ногами стояти до центра планети і завжди осьова лінія його тіла буде вказувати тільки на центр планети, а не кудись в сторону.
Про центральність гравітації – приклади з поверхні гладі водного простору морів, океанів і озер – їх опуклість. Де чаше-подібність озер в гірських масивах? А вона повинна була б бути, якби гори притягували воду зі всіх сторін.
Чому, наприклад, знаходячись біля підніжжя великої гори, людина все ж зберігає вертикальне положення? Чому не проявляється або не впливає сила тяжіння зі сторони масивної гірської споруди? Чому гравітація, тобто сила тяжіння не переміщається в сторону гори, щоб людина нахилившись під певним кутом до горизонту, змогла і по прямовисній зійти на гору, не відчуваючи особливих труднощів? Адже ж гора, це величезна брила маси на поверхні планети і складається із тієї ж речовини! Чому людина, яка знаходиться навіть на дні самої глибокої шахти, стоїть в тому ж положенні, що й на поверхні? Адже над нею і кругом неї знаходиться величезна маса речовини, яка, здавалось би, мала б вплинути хоч в якій-небудь мізерній мірі. Але таке не спостерігається ні в зменшені ваги людини ні в змінні вертикального положення до центра Землі. В тім-то і справа, що сила тяжіння, як видно, полягає не в самій кількості речовини гірських порід. Як видно, властивістю виявляти силу тяжіння володіє та речовина, яке знаходиться в самій центральній частині Землі – в її ядрі. Саме в самому центрі Землі, а не де небудь зі сторони. Стверджується про таке із таких міркувань. Якби силою гравітації володіла вся речовина, з якої складається планета, і кора, і мантія, і центральна частина, тобто все без виключення, тоді би вплив сил гравітації, наприклад, на стоячу людину був би дуже розсіяним і вона могла б стояти на поверхні Землі під любим кутом і не обов’язково строго під кутом 90º – тобто перпендикулярно.
І ще один приклад. Водна поверхня – це строга горизонталь в невеликих розмірах довжини порівняно з загальною опуклістю поверхні земної кулі. Таку строгу горизонтальну площину можна було б спостерігати у водоймі на рівнинній місцевості великого простору. А який би мала вигляд поверхня озера в горах, так ще в глибоких ущелинах? Чи була б це строга горизонталь? Поверхня водяної гладі мала б вигляд увігнутої, так як, крім впливу на масу води загального земного тяжіння, що виходить з центральної частини, на неї впливали б оточуючі гірські масиви, що високо піднялись над поверхнею озера. Чи помітно хоч найменше таке відхилення від горизонталі? Тому впливовою силою тяжіння предметів на поверхні Землі є саме її центральна частина, не беручи до уваги окремих аномалій – залізорудних покладів. Та й то такі аномалії впливають, коротше кажучи, на предмети, головним чином із заліза. Хоч грубо, але так. Такий висновок випливає із логічного судження: в якій би точці земної кулі людина не була, все одно вона залишається в одному положенні – осьова лінія людини завжди направлена строго до центра планети.
Різниця в дії земного тяжіння на Місяць і на каміну брилу
Не будемо роздумувати, що являє собою тяжіння, яка його природа, а подумаємо над наслідками не лише на поверхні планети, а далеко за її межами – на Місяці.
Нагадаємо собі, припущення полягає в тому, що сили тяжіння (земного) керують обертовим рухом Місяця.
Так ось, Місяць, не дивлячись на досить значну віддаленість, находиться в полоні земного тяжіння подібно людині чи любому каменю. Коли доводиться говорити чи згадувати про земне тяжіння, постійно чомусь мається на увазі лише центральну частину планети, імовірно, лише там розміщується головне джерело тяжіння.
Порівнювати двох полонених земного тяжіння: Місяць і камінь ніяк не можливо. Не лише з чисто фізичних міркувань згідно умов і місцезнаходження, але і з точки зору їх неоднакової поведінки під владою однієї і тієї ж сили тяжіння. Як не поклади камінь на землю, лише б відповідали його масі точки опори, він буде лежати і не буде вибирати лише одного положення. А Місяць? Адже це той же самий камінь, лише надто здоровенний. Раз це камінь, то яка для нього різниця, в якому положенні він буде знаходитись в полі тяжіння, без яких-небудь точок опори – перешкод? Тим більш, видно, що на нього діють якісь сили, що виводять із стану покою. Так чому б йому не переміщатися любою стороною до Землі? Йому ніщо не заважає і під ним відсутня будь-яка опора. Але він упертий: лежить на чомусь невидимому лише однією стороною. А як би повів себе на його місці відомий нам земний камінь? Теж впирався б? Напевно, він відчував би себе досить вільно. І найменший якийсь внутрішній чи зовнішній вплив дуже скоро вивели б його із стану покою. Він обертався б навколо своєї осі набагато швидше. Приблизно і в цьому ми знаходимо різницю.
А може бути, Місяць геть не схожий на здоровенну брилу каменю? В дійсності воно так і є. Місяць – це планетне тіло. Це планета порівняно невеликих розмірів. Явища, які ми спостерігаємо на його поверхні, кажуть про те, що Місяць не мертва, а жива планета. Значить і на Місяці, тобто, в його надрах протікають ті ж процеси матеріальних перетворень, що і на Землі. Так чому б не дивитися на нього по-земному? Чому б не припустити про його земну внутрішню будову?
Чи має Місяць земну внутрішню будову?
Цілком усвідомлено можна сказати, що це досить смілива і ризикована думка. Так що ж, боятися цього? Тут не говориться прямо і стверджувально, а лише передбачається. Саме ж припущення піддаємо строгому дослідженню і побачимо, який висновок із цього випливатиме і як він узгоджуватиметься з достовірними фактами спостережень. А також з тим, про що нам вже добре відомо, з законами природи взагалі.
Згідно досліджень відомо, що Місяць подібно до Землі володіє власною силою гравітації. Ця сило в 6 раз слабше земної, та це не має особливого значення в даному дослідженні. Факт той, що Місяць володіє гравітацією. А це ще раз підтверджує істину про єдино-матеріальності світу і Всесвіту зокрема. Багато і інших фактів, що підтверджують цю істину.
Так чому б і на Місяць не дивитися по-земному? Чому б не скористатися земними знаннями, щоб застосувати їх в пошуках розгадки таємничості місячного походження? Це повністю повинно відповідати принципу єдино-матеріальності світу і законам діалектики природи.
Припустимо, що Місяць, як планета, володіє своїм ядром і тією ж самою будовою внутрішньої частини. Імовірно назвемо: селеносфера, селеномантія і внутрішнє ядро з властивими їм процесами матеріальних перетворень земного розуміння. До останніх віднесемо головним чином селенотектоніку та місячний вулканізм.
Про принципи впливу на предмети земної гравітації вже згадувалось, хоч і на примітивних прикладах. Чому б не припустити про такий же самий принцип гравітації і на Місяці? А раз так, то впливовий центр тяжіння на Місяці також знаходиться в його ядрі. Перпендикулярність властива і Місяцеві. Людина вже практично випробувала це.
Взаємодія між тілами в системі Земля-Місяць
Згідно третього закону Ньютона, де сказано, що якщо одне тіло діє на інше з якоюсь силою в даному напрямку, то останнє діє на перше з тією ж силою, але направленою в протилежний бік.
Але так як маса Землі більше маси Місяця, то і сила тяжіння Землі переважає над силою Місяця направленої в протилежну сторону. Місяць втримується як полонений в силі тяжіння Землею.
Які ж деталі, як детальніше розуміння сил тяжіння між цими двома небесними тілами? Чи тут потрібно розуміти силу тяжіння, що витікає від загальної маси небесного тіла чи від його центрального джерела тяжіння? Простіше, що на що впливає: маса на масу, чи ж тяжіння між центрами гравітації?
Відверто кажучи, імовірніше надавати значення другому. Чому? Із щоденних спостережень та із здорових розмірковувань видно, що сила, яка керує тяжінням знаходиться в центральній частині планетного тіла. Величина цієї сили залежить від маси планетного тіла і розмірів його ядра, як джерела гравітації.
Сила земного тяжіння діє на Місяць в загальних масштабах, тобто на весь той вміст Місяця і на все те, що знаходиться на його поверхні. Але ж Місяць теж планетне тіло, що володіє своєю силою гравітації, и не дивлячись на свою меншу силу, він також притягує до себе Землю і все на її поверхні.
Можливо, тут імовірний вихід за рамки третього законна Ньютона, але так підказує логіка. Раз Земля володіє силою тяжіння і притягує до себе Місяць, а той в свою чергу володіє своєю силою тяжіння, то так же повинен притягувати до себе Землю по своїй силі. Так як сила притягання Місяця Землею більша ніж притягання Місяцем Землі, то різниці тяжіння між двома планетними тілами якраз і являється визначальною в ту чи іншу сторону. Виходить так, що система Земля-Місяць – це два тіла, що взаємно притягуються, зі своїми власними джерелами тяжіння.
А як же бути із цими двома центрами тяжіння? Як вони реагують поміж собою?
Взаємодія між центрами гравітації Землі та Місяця
Чи не цікаво поміркувати над постановкою питання про зв'язок між двома центрами тяжіння? Це не лише цікаво, але й вкрай потрібно, бо якраз в цьому і полягає сутність розуміння взаємозв’язку між двома небесними тілами вже не в загальних рисах, а більш детальніше і зрозуміло.
Вказано на те, що Ньютон в побудові своїх законів виходив із загальної маси планетного тіла, не враховуючи його характерних особливостей, зазначених в його центральній частині, як в джерелі тяжіння. Він брав і ядро і мантію і корову оболонку все разом, не надаючи значення в чистому виді джерелу гравітації.
Щоб осмислити ці питання, почнемо із самого простого і найбільш зрозумілого. Центр Землі притягує до себе внутрішню оболонку, літосферу і все що знаходиться на її поверхні. Місяць теж знаходиться в полі тяжіння Землі. Значить, насамперед, наслідуючи порядок, сили тяжіння Землі притягують до себе селеносферу і все що знаходиться на ній подібно до земної літосфери. Надалі під вплив земного тяжіння попадає і місячна внутрішня оболонка, так же само як і зовнішня затверділа кора, з силою тяжіння, обернено пропорційною квадрату відстані між центром тяжіння і Місяцем. Але яка сила тяжіння буде між двома центрами планет, як між джерелами тяжіння? Чи з однаковим відношенням, що і до затверділої оболонки – кори? Точніше. Чи з однаковою силою центр Землі буде притягувати до себе, наприклад, селеносферу і центральну частину Місяця?
Згідно простого логічного міркування, випливає висновок, що між центрами планет як між джерелами сил гравітації існує більша сила тяжіння ніж між центром тяжіння однієї планети та оболонкою другої планети. Простіше кажучи, центр тяжіння Землі з більшою силою притягує до себе центр тяжіння Місяця ніж його зовнішню оболонку. А висновок такий виходить з такого принципу суджень. Центр гравітації Землі притягує до себе всю сукупність речовини планети, розміщеної навколо самого центра і разом з тим притягує і втримує в своєму полоні і газову оболонку – атмосферу. Дії сил тяжіння розповсюджуються на багато сотні тисяч кілометрів за межі повітряного простору. І якщо Місяць знаходиться в полі тяжіння Землі, то, відповідно, два джерела гравітації і тим більш впливають один на іншого взаємо-притяганням. Сила гравітації земного походження розповсюджується на багато сотень тисяч кілометрів в космічний простір. Місяць, як матеріальне утворення, маючи своє джерело гравітації, навколо себе теж створює поле тяжіння. То в чім ми будемо неправими, якщо скажемо, що гравітаційні поля повинні впливати одне на друге з більшою силою в першу чергу, ніж одне поле гравітації досягне поверхні сусіднього планетного тіла?
Але чи істина це, чи можливо повітряне припущення на одному лише логічному судженні іще зарання стверджувати чи відкидати.
Немає явища без відповідного йому фактору. Теж саме і тут. Якщо зроблений висновок дає натяк на істину, він повинен підтверджуватись відповідними фактами. І навпаки. Якщо він помилковий, має відслідковуватися незаперечна суперечливість. І те, й інше потребує ретельного дослідження.
З чого ж почати?..
А чи не Земля керує обертанням Місяця -3- підтверджено ще і зовнішнім виглядом