Ще з того часу, коли Джованні Скіпареллі 1887 року повідомив світ про відкриття на Марсі павутино-подібних прямих ліній, не втихаються відзвуки сенсаційного відкриття. На сьогоднішній день, після такого близького знайомства з цією планетою, коли вже давно почала назрівати тенденція до того, що пора тему "каналів" закрити через відсутність таких, постає запитання. А можливо варто цього не робити. Може правильно, що ось вже більше 100 років не втихають гарячі суперечки між вченими світу що ж воно таке? Спробуємо проаналізувати дискусії.
1. Про марсіанські канали не варто забувати
Штучного вони чи природного походження? З легкої руки їх було названо каналами як найбільш вірогідне, створене зусиллями розумних істот. Що ж спонукувало першовідкривачів назвати ці позначки на Марсі не тріщинами природного походження, а каналами? Перш за все - це сувора прямолінійність на сотні й тисячі кілометрів, чого подібного не могли побачити астрономи на нашій планеті, щоб співставити і подумати про можливе їх природне походження. Таку глобальну прямолінійність та ще й з точками перетину і розходжень могли створити лише розумні істоти в господарських цілях. Ось така думка в основному існувала аж до цього часу.
"Канали Марса, - пише У.Кролісс (книга "Загадки Вселенной" с. 151) або, вірніше, їх толкування підвищує кров’яний тиск не в одного астронома. Марсіянські канали викликали такі заворушення і жорстокі суперечки, що наче б то Марс виявився точним кубом чи тетраедром, що обертається навколо Сонця. Історія марсіянських каналів і догадок про те, що вони собою являють, - одна із самих захоплюючих в астрономії".
І дійсно, як тільки припущення та здогадки не виникали! І штучні водяні шляхи, побудовані древнім загиблим народом, що населяв планету Марс; і природне походження і оптичні ілюзії і пилові дюни, і русла рік, і поверхневі тріщини, і льодові тріщини.
Зовсім по-іншому почали вчені дивитися на марсіанські канали в більш пізніший час, коли коло догадок і припущень звузилося. Тоді уже без вагань вчені зупинилися лиш на одному понятті: на понятті природного походження загадкових утворень, а не витвором рук розумних істот.
Однак таке поняття ще не вирішує питання ні механізму їх формування, ні причин появи таких саме на Марсі, а не на якійсь іншій планеті.
Багато дечого відомо навіть на Землі, як на найближчій і найбільш доступній вивченню планеті, але і те поки-що залишається втаємниченим і загадковим. Тому одним поняттям, загальним поняттям, що марсіанські "канали" все-таки природного походження, задовольнятися аж ніяк не можна.
Якщо раніше висовували декілька точок в просторі (різнохарактерні припущення), крізь яку, кожну окремо, можна провести безліч прямих, безліч найрізноманітніших інших припущень, то тепер залишилася одна точка. Але ця точка хоч і одна, але сама. Тому і через таку точку теж можна провести стільки прямих, скільки різних припущень з приводу поняття про природне походження каналів. А істинність полягає лише в одній прямій з-посеред усіх інших здавалося би можливих теж істинних.
Немає, мабуть, сенсу аналізувати слабкі і сильні сторони існуючих припущень і гіпотез щодо походження марсіанських каналів. Вони і так добре всім відомі. І ще більш зрозумілішим стане пізніше.
Одне, що можна сказати, це те, що серед висловлених припущень чи гіпотез є навіть дуже правильного напрямку початок потрібного, але не доказане, не доведене в усій своїй правоті і переконливості. А тому такі припущення і догадки стоять нарівні з непотрібними і в деякій мірі шкідливими, якщо на основі таких розгортати пошук істини.
Цікаво те, що незабаром після відкриття марсіанських каналів поряд з іншими гіпотезами виникла одна якраз потрібного напрямку для впізнання дійсного походження загадкових утворень. Але ця догадка не могла найти свій розвиток через недостатнє пізнання інших і якраз стосовних цьому сторін матеріального світу. Коротше кажучи, ще не було добуто достатньої кількості ланок-інформацій для ланцюжка потрібної довжини. І такі догадки на той час аж ніяк не могли перейти в ранг доведеної істини. Наприклад. В 1897 році Дж. Джелі в доповіді Дублінському Королівському Товариству заявив, що насправді канали являють собою борозни, які виникли внаслідок гравітаційного притягнення астероїдів, які перед падінням на поверхню планети летять паралельно їй на дуже близькій віддалі. Спінареллі припускав, що канали можуть бути природними тріщинами в поверхні планети, викликані звичайними геологічними силами. (Кролісс стор.156)
І той, і другий частково були праві. Але це було припущенням, якраз доцільною догадкою, яка так і залишилася в тому ж первозданному вигляді.
Як же справа з марсіанськими каналами на даний час? Що послуговало крутим поворотом на марсіанські канали?
Ось що пише Л.Кролісс. "Можливо, марсіанські канали дійсно являють собою лінійні поєднання точок і штрихів, як показують останні дослідження. Однак проблемі "існування" каналів не прийшлося довго чекати рішення. Деякі із самих більших каналів, на кінець, вийшли на фотознімках Е.Слайфора 1921 року у вигляді тонесеньких штрихів. Сучасні астрономи охоче визнавали, що канали - реальні, хоча, можливо, і не непреривної особливості поверхні.
Французький астроном О.Дольфюс вивчав Марс на протязі багатьох років. В 1948 році він опублікував в журналі "Comptes Renbus" статтю, в якій писав, що під час спостережень марсіянських каналів бачив, як деякі з них розпадаються на неправильні окремі плямки.
Знімки, отримані автоматичною міжпланетною станцією "Марінер-4", показали густо всіяну кратерами поверхню Марса. Тому велике значення набуває той факт, що Дельфюс і його співробітники розглядали такі ж деталі такої структури (плями) в темних областях Марса. Полосаті структури місячної поверхні аналогічним чином розпадаються на тонесенькі деталі, якщо їх розглядати в телескоп високого розрішення. Дані, отримані станцією "Марінер-4" засвідчують про те, що поверхня Марса дуже подібна до місячної. Лінії, що складаються із плям чи цяток майже так же настійливо вимагають пояснення, як непереривні борозни або "канали", хоч вони асоціюються з героїчними марсіянами, які відчайдушно борються за збереження своїх дорогоцінних запасів води", с.164
А ось ще одна думка про марсіянські канали, висловлена у вигляді редакційної примітки в книзі О.Байднера "Загадки астрономии" М. 1966 с.68.
"Фотознімки Марса, отримані з борту американського космічного корабля "Марінер-4" в липні 1965 року розвіяла легенду про канали і взагалі нанесли сильний удар по гіпотезах, які пропонували життя на Марсі. На цих фотознімках (широко опублікованих в світовій пресі) ми бачимо поверхню, дивно подібну на місячну. Ніяких каналів на них не видно, зате є безліч кільцевих кратерів. Скоріше всього канали - ілюзія, в кращому випадку природні утворення великої ширини (порівняно з розмірами ділянок поверхні сфотографованою Марінером". - Примітка редакції.
Отже виходить, що тепер усі збігаються до спільної думки, але з туманним і невпевненим поняттям.
І все таки, як розв’язати більш як сторічні суперечки над незвичайною загадковістю помаранчевої планети! Як примирити тих, хто звик думати про істинне існування каналів, що таких у прямому розумінні цього слова, на Марсі не існує? І як довести тим, які скептично відносяться до понять "канали", що, все-таки, це не ілюзія, а реальність, але не рукотворна, а природна?
Для початку скористаємося уже сформульованими положеннями про марсіанські "канали" із книги Корлісса.
"Щодо каналів, - пише він, - то більшість астрономів підписались би під наступними твердженнями:
- Канали (або тріщини) існують, тепер це заперечують небагато.
- Деякі канали подвійні, і роздвоєння спостерігається.
- На перехрестях каналів існують оазиси.
- Канали з’єднані в єдину сітку, але не обов’язково непереривну або штучну.
- Видимість в різні сезони змінюється.
- Канали не можуть бути водними шляхами через мізерність води на Марсі".
"До таких наслідків, - продовжує Корлісс, - астрономів привели одні лише телескопічні спостереження. Ще нового внесли в цю картину фотознімки, зроблені станцією "Марінер-4"?
Аналіз показав, що ні на однім знімку немає ніяких слідів крупних каналів, які повинні були бути на деяких з них. Це, здавалось, повністю відкинуло наслідки праці чотирьох поколінь спостерігачів каналів. І таке не може бути, бо на деяких знімках видно тріщини, які співпадають з тими місцями, де астрономи спостерігали "канали". Це сліди розтріскування планети в широких масштабах. Мабуть, здалеку ці тріщини досить чітко виділяються на фоні кратерів та інших нерівностей ґрунту, подібно до того, як земні дороги кидаються в вічі космонавтам.
Що ж таке марсіанські канали в світлі 90 років телескопічних спостережень і 16 фотографічних знімків міжпланетної станції?" - на кінець, запитує сам себе Корлісс. Відповісти на це ніхто точно не може, - наче підсумовує всю свою розмову, - але перелік можливостей помітно скоротився. Існує два виду гіпотез, які потрібно поєднати для отримання житті-спосібної моделі каналів. По-перше, потрібно проаналізувати механізм (скоріше всього геологічний), який може створити довгі, прямі, перехресні деталі поверхні. По-друге, потрібно розробити схему, яка пояснювала б, чому міняється видимість цих деталей поверхні в земні телескопи".
Ну що ж, хоч Корліс і запевняє, що відповісти на поставлене ним запитання ніхто точно не може, проте відповідь така уже є і при тім точна згідно навіть змісту постановки запитання.
2. Наявні роздуми про природу марсіанських каналів
Але перш чим приступити до викладу відповіді на поставлене Корліссом запитання, що таке марсіанські канали в світлі сотні років телескопічних спостережень і наявних знімків міжпланетних станцій, цікаво розглянути, наскільки близькі чи далекі судження про можливу природу марсіянських каналів.
"Звертаючись спочатку до проблеми утворення деталей поверхні, - пише Корлісс, - ми опиняємося перед наступним вибором: 1) лінійні ланцюжки вулканів, 2) довжелезні вулканічні "дамби" із розплавленої породи, видавленої на поверхню, 3) лінійне розташування метеоритних кратерів (можливо, викликані метеоритними дощами), 4) тріщини поверхні, які простягалися по всій планеті, і які появилися внаслідок зіткнення з крупними астероїдами, 5) і лінійні деформації кори, пов’язані з природними зрушеннями кори в процесі охолодження планети. На основі земного досвіду можна сказати, що сітка лінійних деталей скоріше всього утворюється в процесі деформації і розтріскування" с. 169.
Для того, щоб при аналізі виділити з усього вибору правдоподібні і неправдоподібні припущення, умовно позначимо їх цифрами.
До неправдоподібних відносяться:
№1. Вулканізм на Марсі існує, але ніяких лінійних утворень від такого і нічого чекати. Прояви вулканізму як на Землі, так і на Марсі можливі лише в уже раніше підготовлених місцях іншими силами, що породили ці лінійні утворення або глибинні тріщини в корі. Не лінійні утворення залежні від проявів вулканізму, а навпаки.
№2. Те ж саме можна сказати і про довгі вулканічні "дамби". Якщо такі утворення дійсно мають місце в області каналів, то це скоріше будуть не магматичні виливи просто на марсіянську поверхню, а підняття з глибин планети в зоні розлому гірських хребтів подібно до земних серединно-океанічних. На деяких знімках, переданих космічними станціями, добре видно зону лінійно розширення з досить високими бортами і порівняно низькою смужечкою гірського хребта вздовж осьової лінії. Поки що є такі знімки, але немає таких, щоб лінійне утворення являло собою якесь грандіозне підвищення над загальним рівнем марсіянського ландшафту. Судячи по знімку "Марінера-9", можна сказати, що глибина грабена набагато більша висоти, піднятого на його дні, гірського хребта. А тому більше речових доказів того, що лінійні утворення не "дамби", а грабени, тріщини і глибокі рови на поверхні Марса.
Найбільш правдоподібні, але такі, що вимагають деяких поправок будуть №№3, 4 і 5.
№3. Лінійне розташування метеоритних кратерів (можливо, викликані метеоритними дощами). Про метеоритну лінійність уже доведено, але аж ніяк такі утворення не викликаються метеоритними дощами. Чому - річ зрозуміла кожному здравомислячому.
Це було одне з найправильніших припущень. Але не дістало воно свого розвитку й утвердження свого тому, що не вкладалося в звичні земні уявлення, від яких людина на той час не могла відступити ні на крок.
№4. Тріщини поверхні, які простягалися по всій планеті, і які появилися внаслідок зіткнення з крупними астероїдами.
Як побачимо далі, це був не окремий вибір, а не запідозрюване продовження розвитку попереднього вибору. Все це сказане дуже в правильному напрямку, але сказано не осмислено й обґрунтовано, а інтуїтивно без розкриття видимого органічного зв’язку між дійсними поняттями про метеорити, про астероїди, про тріщини. І все це лише тому, що глибоко була прихована причинність дій. Навіть без впізнання причинності сам вигляд спадковості наштовхував на правильний шлях пошуку осмисленого розуміння загадковості.
№5. Лінійні деформації кори, пов’язані з природними зрушеннями кори в процесі охолодження планети.
І в цьому виборі є частка продовження розвитку попередніх виборів. Але тут уже має місце впливу земних понять і не так понять, скільки безпідставного уявлення про причини деформації кори на нашій планеті Земля - це поняття про роль охолодження планети.
Хоч і важко було відмовитись від штучних каналів, але елементарна оцінка можливостей не дозволила упевнено думати, що марсіяни дійсно могли будувати такі широчезні канали. А тому таку грандіозність було більш вірогідним приписувати природним силам. І таке розуміння, хоч і помилкове частково, в більшій мірі наближає до істини, чим уява про штучне походження каналів.
Канали (або "тріщини") існують; тепер це заперечують небагато
Переходячи до безпосереднього дослідження проблемних питань, будемо вважати, за основу такого можна було б взяти уже вироблені наукою усталені поняття про канали і дати конкретні відповіді на кожне з них в розгорнутому виді й органічному взаємозв’язку.
В свій час Макс Планк сказав таке: "Факт служить тією архімедовою точкою опори, при допомозі якої зрушуються з місця найсолідніші теорії. Тому для справжнього теоретика ніщо не може бути цікавішим, чим такий факт, котрий прямо протирічить загально-признаній теорії: адже ж тут, власне кажучи, і починається його робота".
Чи є у нас в наявності такі "планковські" факти, які допомогли б остаточно вирішити проблему марсіянських каналів? Є. Їх передали в руки землянам безпристрасні космічні апарати, послані для дослідження помаранчевої планети. Це фотознімки "Марінера-9".
Це один з усіх найцінніших знімків і цілком стосовних до проблемного питання про канали якраз і являється тим вікном Всесвіту, крізь яке з відкритими очима можна глянути на столітню загадковість. (фото).
Так як даний фотознімок прокоментував тектоніст, член-кореспондент Академії Наук П.Н. Кропоткін, то, можливо, буде за краще послухати його думки.
"Зйомка великої території Марсу… виявила дивовижне розмаїття марсіанського ландшафту. Розломи марсіанської кори, провали, величезні вулканічні конуси, вузькі каньйони, чого там тільки нема! На тисячу кілометрів тягнуться вузькі тріщини, що нагадують річки. Канали? На жаль, ці «канали» занадто вузькі і мало-контрастні, щоб їх можна було помітити з Землі.
Хочу звернути особливу увагу читачів ... ділянка поверхні Марса розміром 325х400 км, зроблена з висоти майже дві тисячі кілометрів 12 січня 1972 (з апарату "Марінер-9").
Головне на знімку - великий тектонічний рів, що прорізає рівне плато. Такі рови геологи називають грабенами. Марсіанський рів схожий на грабени затоки Акаба, долини річки Йордан та середньої течії Рейну. Як і земні грабени, він має завширшки 50-80 км, завдовжки - понад 500 км, розміри грабену Байкалу. Посередині грабена видно порівняно вузький хребет.
А ось жива геологічна історія Марса: південна половина великого кратера (45 км у діаметрі), що сформувався до утворення провалу, зберіглася біля правого борту грабену на краю плато.
Що бачить геолог на такому знімку? Дуже багато. У земні телескопи грабен здавався б прямолінійною темною смужкою, його можна прийняти за канал. Однак тепер можна не сумніватися: цей рів обмежений тектонічними скидними тріщинами і утворився, як і грабени нашої планети, внаслідок розтягування при горизонтальному розсуванні брил, на які було розколото монолітне плато".
Далі Кропоткін як би шукав підтримки у висловленій думці і наводить додаткові приклади.
" Тріщина справа, що паралельна обмежуючим його розломам, показує, що розтягується вся сфотографована територія, тобто площа в сотні тисяч квадратних кілометрів! 3начит, і на Марсі тектоніка пов'язана з горизонтальними переміщеннями великих блоків, як і на Землі.
Дрейф континентів на червоній планеті!" - запитує Кропоткін. - Ні, не дрейф, а просто віддалення один від одного розірваних блоків марсіянської кори. Такими словами можна було б закінчити ознайомлення з думкою Кропоткіна про марсіянський грабен на далекій планеті Марс.
В коментарях висловлено чимало цікавих думок іншого напрямку впізнання природи помаранчевої планети. Але так як підняті ним питання вимагають іншої теми розмови, не варто розсіювати думки по ходу основного напрямку дослідження.
Що являє собою прямолінійний грабен, що розглядаємо?
3. Загадковість прямолінійності марсіанських каналів
4. Розгадка марсіанських каналів існує
5. На перехрестях марсіанських каналів існують оазиси