На запитання "Чи німі деталі грабена на Марсі?" зразу можна дати впевнену відповідь: не німі, а досить таки говіркі і відверті. Вони багато чого можуть "розповісти", якщо правильно їх запитати, правильно підійти до розуміння того, про що вони твердять не двозначно. Що значить "правильно"?
Як грабен на марсі утворився?
Хіба П.Кропоткін, член-кореспондент АН, коментуючи даний знімок ділянки марсіянської поверхні на сторінках журналу «Знание-Сила», неправильно робив постановку запитань до тих чи інших окремих деталей знімку? Правильно. Але чи завжди він робив стосовну постановку запитань? Чи завжди пошуки відповіді велися в потрібному напрямку? Ні. Деякі структурні форми рельєфу він коментував так, наче б то уже не варте серйозної уваги, бо всім давно відоме. Але чи правильне оте "відоме"?
Прикладом такого в першу чергу буде коментування ланцюжка кратерів праворуч на тому ж знімку. Таке коментування виходить не з істинності природи згідно поставленого запитання, а з неперевіреного на практиці гіпотетичного припущення, що з часом перейшло в загальноприйняте поняття дійсності. І над цією "дійсністю" ніхто не задумувався, щоб перевірити її правдоподібність, мовляв, і так все добре зрозуміло згідно простих логічних розмірковувань. Більш конкретно про це буде сказано пізніше в ході самого дослідження.
В основному найбільш незрозумілі і загадкові сторони марсіянського грабена уже розглянуто в окремих розділах. Але поряд з основними уже розглянутими питаннями формування цієї інопланетної структури є ще й другорядні, менш помітні, але не менш важливі від розглянутих. Основні форми структури доповідають про основні і більш узагальнюючого поняття процеси, а більш дрібніші повинні деталізувати, конкретизувати узагальнені.
Якщо розглядалося питання причини і механізму формування ділянки піддослідного грабена під впливом двох сил, де більш детально розглянуто екзогенні (зумовлені зовнішніми причинами), то про ендогенні (зумовлені внутрішніми причинами) сили залишилося в пам’яті лише узагальнене і неповного розуміння поняття. Як стало відомо, розходження в протилежні напрямки розбитих блоків марсіянської кори сприяло, щоб виник глибочезний рів. Але і такого розуміння ще замало. Виниклий рів не залишився звичайним ровом. І розуміння механізму такого утворення залишається дуже спрощеним і далеко неповним щодо ясності всієї картини рів-утворюючого процесу. Це не те що уявні блоки кори відійшли один від одного на певну віддаль і в такім становищі залишилися на довічно. Ні. Тут справа набагато складніша, набагато повніший зміст криється в ньому. Якби відбувалося одностороннє розходження блоків, то даний грабен виглядав би зовсім по-іншому. І замість глибоко розчленованих бортів ми бачили б прямолінійні стіни між півкруглими виїмками - бувшими кратерами лінійного розташування. Насправді ж півкіл, як слідів розламаних надвоє круглих кратерів не помічається вздовж усього грабена. Хоч їх і непомітно, ми все ж таки впевнені, що такі там повинні бути обов’язково, бо цього вимагає не наше власне бажання, а закономірність формування даної і подібної до неї структури.
Запитується, чому із цілого ряду бувших лінійно розташованих кратерів залишилися тільки два в своїх чітко окреслених формах? Чому зникли інші? Чому кратер, що вище центрального на лівому борту залишився цілим, а не роздвоєним? Яке його, так би мовити, особливе походження із ряду однотипних? Чи не криється в такій, здавалось би цілком елементарній постановці запитань, зміст геологічного розвитку помаранчевої планети? Адже нас цікавлять не тільки впливові причини ззовні та наслідки цього, але цікаво знати, як реагувала сама планета на ці впливи та які зміни могли відбуватися під дією останніх. Чи не дають відповіді на дану постановку запитань самі деталі грабена? Так, дають.
Кратер, що вище центрального і найкрупнішого на знімку, зберіг свою первозданну форму, наче встромлена в ґрунт шляпа гриба. Чи не парадоксальним покажеться таке розуміння?
Цілком ясно видно, що вздовж грабена по осьовій лінії виник гірський хребет. Дивно, чому хребет обривається біля чаші кратера і знову починається по той бік. Це наче б то говорить про те, що піддослідний кратер виник набагато пізніше, вже на сформованому гірському хребті. Чи не так? Але є деталі, які окремо взяті можуть говорити про одне, а разом взяті - зовсім протилежне.
Світлу смугу, що перетинає темний овал піддослідного кратера на його північному краю, цілком можна прийняти за суцільну вершину гірського хребта, тільки незрозуміло, по якій причині вона зміщена так далеко від осьової лінії грабена. Якщо на такому понятті зупинити свою допитливість, то чогось особливого в цій структурі не підмічається.
Здавалось би таке розуміння являється незаперечним, бо так ми його бачимо на знімку. А це вже факт, про який можна судити стосовно до змісту. Але чи достатньо нам розуміння лише з того, що бачимо? Ні, не завжди. Багато деяких речей, яких ми спостерігаємо, можуть бути настільки переконливо обманливими, що й справлятимуть враження істинності. Це якраз воно і є при розгляді піддослідного кратера.
Щоб зрозуміти його дійсне становище в області даного грабена і щоб він про щось-то розповів з геологічного розвитку планети, ми знову повинні звернутися до першопричини його виникнення і всерйоз задуматися над тим, чому маленькі кратерні утворення мають вигляд виїмки сферичної форми і чому кратери великих розмірів позбавлені такої. Чому великі кратери, що сягають десяти а то і сотні кілометрів у діаметрі мають вирівняне дно в оточені кільцевого валу лише понижене від рівня оточуючої поверхні? Ось звідки слід починати розуміння форми піддослідного кратера, що зберігся посеред грабена. А все необхідне для виявлення істини тут все під рукою.
Процес утворення грабена на Марсі
Вирівняне дно крупних кратерів являє собою застигле магматичне виверження, яке сталося під час кратер-утворюючого процесу. Крім Марса, про це найкраще розповідають кратерні утворення на Місяці, де людина зблизька могла побачити і достеменно встановити істину. Найпершим доказом такого можуть бути лавові озера на валу крупного кратера Копернік. Та і сам загальний вигляд будови будь-якого крупного кратера аж ніяк не дозволяє думати, що після кратер-утворюючого процесу зруйновані гірські породи планетної кори в холодному стані самі по собі могли рівненьким шаром розсунутися по всій площі на дні. Абсурд. А звідки речовина текучої властивості могла взятися в кратері, відомо. А тепер подумаємо над станом речовини у часі, що виповнила утворену заглибину у корі…
Речовина, що заповнила утворену заглибину у корі на місці утворення грабена. Що вона собою являє - це та сама речовина, з якої складається кора, тільки переплавлена, чи, може, зовсім інша з іншими фізичними властивостями? Напевне, то речовина зовсім іншого мінералогічного складу, з іншими фізичними властивостями. Навіть на нашій планеті в місцях дії вулканів ново-вивержена речовина відрізняється від тієї, з якої складена кора оточуючої області. Таке ж саме властиве і Марсу, і Місяцю.
Розглядаючи один із знімків поверхні Марса, ми бачимо, якого контрастного забарвлення речовина, що виповнює ланцюжок крупних кратерів. Речовина набагато темніша у порівняні з фоном оточуючої марсіянської поверхні. І от що сталося б, якби в області раніше згаданого ланцюжка кратерів виникла тріщина і розрісся грабен? Якого він був би кольору? Що сталося б з тими кратерами? Безумовно, вони розламалися пополам. Але чи залишилися їх половинки цілими? Запитання нелегкого порядку.
Здавалося би, згідно їх обширної площі кратери повинні були б розламатися по осьовій лінії загального напрямку. І таке цілком зрозуміле, адже ж менше потрібно було б прикласти зусиль по прямій, ніж по околичній, обминаючи кожен кратер. Природа завжди оптимальна.
Але чи завжди воно так, як нам здається? Подивимося. Почнемо з найелементарнішої постановки запитання. Де буде більш податлива для утворення розлому зона кори там, де збережено її монолітність чи там, де порушена така монолітність? Звісно, що там, де порушена. Про таке вже і доведено.
Наступне запитання: що являє собою з фізичної точки зору як фізичне тіло оточуюча ділянка кори навколо новоутвореного кратера і що являє собою речовина, що виповнила новоутворені кратери? Однакових фізичних властивостей вони будуть? Звісно, що неоднакових. Ділянка кори, що оточує кратер, зазнала в свій час впливових сил руйнації. Вона пронизана безліччю тріщин, зсувів і різних деформацій. А це все разом взяте якраз і визначає її порушену монолітність вздовж усього ланцюжка кратерів.
Що ж являє собою речовина, що виповнила кратери? Це не що інше як монолітна маса, що остигла після виверження з надр. Дана речовина могла в певній мірі зазнавати якоїсь деформації лише під час остигання й осідання. А взагалі речовина, що виповнила кратери в ланцюжку, між собою більш спаяна і набагато міцніша на розрив чи на розломи в порівнянні з речовиною оточуючої ділянки кори, тим паче уже розбитої вибухами. Тому при виниклих внутрішньо-планетних рухах, внаслідок яких повинно статися розходження блоків, границя такого розходження накреслюватиметься тільки в ділянках найслабше зв’язаних між собою, тобто в місцях руйнації монолітності - де тріщина, по зсувах і інше. Так як ділянка кори, зайнята під кратерами, якраз відповідає таким умовам, то розлом загального напрямку буде визначатися і проходити по найбільш ослаблених руйнацією місцях. Тому тріщина піде не через кратер, а обмине його.
Чи не таку саму картину ми бачимо на знімку "Марінера-9". Чітко виражена біла полоса через піддослідний кратер - не вершина гірського хребта, що виник по основній лінії грабена, а вінець північної частини кратера. Чаша кратера нагадує собою лійкоподібну форму, що зберегла свою цілісність завдяки міцно спаяних переплавлених порід, що були вивержені з надр. Від цієї чаші відступила на північ величезна півкругла стіна, утворивши дугоподібне провалля шириною в декілька десятків кілометрів.
Щоб не відхилятися від основного напрямку розмови, більш детально про природу такого утворення, як про типове явище в одних випадках і аномальне в других, варто поговорити в окремому і стосовному до цього розділі дослідження.
Наступний кратер, що нижче піддослідного, його західна частина уже не зберегла своєї первозданної форми. Якщо верхній виражений чіткими обрисами вінця, то нижній цього позбавлений. Замість чітко окреслених ліній спостерігається розривне порушення бувшого кола, що тепер має вигляд окремих фрагментів кратера, розсічених глибокими прірвами і широчезним ровом. В центральній частині цього кратера уже добре видно гірський хребет, що розділив його на дві половини.
Загадковість виникнення мережі ярів на Марсі
Тріщини, що розірвали колишній кратер на окремі блоки, всіяли північний борт грабена по всій його довжині. Особливо чітко обриси таких помітно від центрального кратера і далі на захід.
"Найбільш загадковим на знімку, - як про це говорить П.Кропоткін, - це розгалужена мережа ярів." Хоч про такі вже було висказано відповідні судження, однак не завадить продовжити їх у формі дискусійних доповнень до понять про геологічний розвиток Марса. Кропоткін цілком правильно ставить запитання щодо природи цих так добре розвинених і широкою сіткою розгалужених ярів. Але чи правильно підшуковується відповідь, мабуть, не завадить більш детально вникнути в суть розгляду фактичного матеріалу.
"Яким чином на Марсі, - запитує він, - де немає ні морів, ні озер, а атмосфера утримує мізерну кількість парів води, могли утворитися такі русла, що вигинаються і розгалужуються, як наші яри?
Мені здається, - продовжує далі, - це наслідок діяльності глибинних, ювенільних вод, які піднімаються по глибоких тріщинах. Такі джерела, звичайно, з теплою водою, б’ють із тріщини по краях грабенів в Ісландії, на берегах Байкалу і в багатьох других місцях. Спеціальне вивчення газового і ізотопного складу ісландських джерел, недавно проведене нашими геохіміками незаперечно показало: значна частина таких вод із тріщини глибинного, а не поверхневого походження.
Звичайно, важко уявити собі відкриту рідку воду в льодяному вакуумі. Можливо, ці джерела, які били із тріщини на краю грабена, початково промивали собі підземні русла, стікаючи по водо-опірних горизонтах марсіянської кори. Товщина злеглого піску захищала ці потоки від досить швидкого випаровування в розрідженій атмосфері. Потім нетривка крівля підземного русла обвалювалася, деякі ярі, це видно на знімку, місцями перегороджені бар’єрами оповзнів. Марс набуває реальних рис подібності із Землею.
Основа цієї подібності, при всій різниці природних умов - в надрах планети, загальне в походженні і в основних геологічних силах." Такими словами закінчує П.Кропоткін коментування знімку.
Дослівно наведено його висловлені думки для того, щоб краще розібратися по суті справи наявного і недостаючого, уважніше придивитися, де правдоподібність, а де обманлива ілюзія. Якщо сказати в загальному до цитованого, то у великій мірі Кропоткіним переноситься чисто і без будь яких сумнівів щодо правдоподібності земні поняття на зовсім далеку в просторі, в часі і по зовнішності планету Марс. Навіть миттєвий погляд на фізичну поверхню віддаленої планети повинен нас де в чім стримувати від ототожнювання. Не завжди таке доцільне і корисне в науковому впізнанні, якщо обмежитись тільки ним одним. Не завжди, як то кажуть в народі, сіре - вовк. Ще гірший стан справ у перенесенні усталених понять чи доводів, коли такі ще не являються достовірними, тобто не відображають істинності.
Яри та русла рік на нашій планеті настільки близькі та знайомі людині, що вона і не думає потурбуватися й запитати себе, чи дійсно воно так є, як уявляє про них, чи дійсно вона знає істину природу їх. А тому й не дивно, чому так турбує Кропоткіна відсутність необхідних умов для утворення безводного русла на Марсі.
Наслідковість є, але без причинності. Згідно по-земному усталених уявлень така обов’язково повинна бути й на Марсі, але такої не знаходиться там. І немає не тому, що ми не в силі її там відшукати, а тому, що така по всіх даних там не повинна бути. А хіба наслідковість без причинності буває? Ніколи. Скоріше буває навпаки, коли причинність не залишає довговічної наслідковості.
Згідно наших уявлень причинність появи ярів та русла рік повинно бути вода. Води на Марсі немає в даний час і не було її раніше, так як це ще досить молода планета, хоч і прийнято записувати її в ряд стариків. А раз виникає така неузгодженість, то одне з двох буде невірним: або наші уявлення про природу ярів та русла рік, або зовсім інша причинність виникнення таких навіть і на нашій планеті. Адже ж всі земляни звикли думати одне і те ж: раз вода тече по руслу ріки, то вона і його створила. І думаєте, мало знайдеться для цього аргументів. А насправді тут питання стоїть ще й так: хто кого? Чи вода утворила русло, чи русло породило річку? Нехай це покажеться неймовірним, але ця неймовірність дуже швидко зникне, якщо стати спиною до води, а умом до суші. Розмірковуючи над природою русла, лише злегка треба мати на увазі, що вода там тільки тече, а більше вбачати поза нею. На такі хоч і добре відомі, але все-таки проблемні питання треба дивитися набагато ширше і всеохоплююче.
Землянам стало відомо, що Марс не володіє потужними водними запасами. На даний час ставиться питання, чи взагалі на Марсі є вода в рідкому стані.
І враз вода вимила ярі.
Чи мав коментатор хоч яку-небудь уяву про час і про потрібну кількість текучої води, щоб промити такі яруги? На здоровий глузд, то можна було б помислити так: якби хоч один яр або назвемо його руслом протекло стільки води, щоб він міг утворитися, то, безумовно, дану кількість було б помітно із Землі. Це було б величезне озеро. А скільки таких "русел" взятих разом? Це вже було б невеличке море. І вода, як бачимо по напрямку розташування "русел" стікала б тільки в грабен, заповнювала б в ньому хоч би найнижчі заглиблення. А насправді і в грабені сухо. Коментатор, ясна річ, мав на увазі деякі сумнівні сторони можливого. В першу чергу - це несприятливі марсіянські умови для текучої води. А тому підшуковував штучні засоби захисту, прикриваючи текучу воду злеглим піском. В такому разі попутно виникає запитання: а що таке пісок? від чого він там злігся, якщо вода на поверхні Марса не може бути в рідинному стані?
Цей умовний обвал злеглого піску не відноситься до неіснуючих марсіянських «русел» рік, а виражає даний час становлення геологічних понять ІІ половини ХХ ст.
А все таки, що ж то за яруги і яке дійсне їх походження? Якщо сказати простими словами, то це звичайні тектонічні утворення властиві і Марсу, і Землі.
Процеси пов'язані з виникненням марсіанських ярів
Розширення грабена - це вже незаперечний наслідок тектонічних рухів марсіянської кори. Згідно такого поняття в уяві людини складається цілком зрозуміла картина такого механізму, де розчленовані блоки кори рухалися один вліво, а другий - вправо, тобто в протилежні сторони. То чому не прийняти до уваги про можливість руху блоків марсіянської кори в інших напрямках? Якщо розірваним блокам властиве рухатися у напрямку північ-південь, то чому неможливий рух у напрямку схід-захід?
У зв’язку з виниклою ситуацією пошуку відповіді на загадковість завжди появляються найрізноманітніші думки правдоподібні і обманливі. У виборі потрібного завжди допоможуть самі факти, якщо вміло з ними пов’язати і стосовні поняття.
Якщо керуватися поняттям тим, що горизонтальний рух блоків марсіянської кори у напрямку північ-південь залишив після себе видимий слід - широкий грабен, то чому не можуть залишити сліди від такого ж самого горизонтального руху блоків кори у напрямку схід-захід? Таке цілком імовірне і цілком закономірне.
Здається, цілком достатньо зібрано сторін з аргументами, щоб вдумливо сприйняти суть появи грабена. Між причинністю і наслідковістю аж нітрохи немає якоїсь розбіжності. Істинність незаперечна. То що ж тоді заважає нам зрозуміти істину загадкових ярів, що густо всіяли північну сторону грабена?
В погляді на такі поки-що фігурує наслідкове, до якої ми могли б відшуковувати які-завгодно причинності. Але таке ми повинні робити зі здоровим судженням, а не згідно спокусливого бажання, яке невідомо з яких мотивацій появляється в нашій думці. В таких випадках важлива сила волі побороти в собі випереджаючу спокусу, виступити проти себе й підкоритися розуму. В більшій мірі оперували в дослідженні об’єктивними речами, а не судженнями про них, якщо останні не цілком достовірні, не істинні. Серед суджень про речі є ще багать обманливих, що міцно вкорінялися в свідомості людини. А тому перенесення таких дослідником на впізнання інших загадкових явищ не просто недоцільно, а й шкідливо для науки.
Тому із-за відсутності конкретних понять про походження рік в земних умовах вчені вдаються до неправильних роз’яснень загадковості на інших планетних тілах. Якими б шляхами науковець не намагався дійти до наміченої мети, його шлях буде перетятий, якщо не відповідатиме істинному. Тому перша непереборна перешкода на шляху роз’яснень марсіянських "русел" - це відсутність води – русло-утворюючого фактору згідно усталених понять землян. А це вже парадокс. Якщо виникає парадокс, то само по собі стає зрозумілим, що одна якась із сторін не відповідає істинності - неправдоподібна.
Щоб не продовжувати дискусії, варто сказати по простому: "річкові русла" Марса на північній стороні грабена - це розривні порушення діяльності марсіянської тектоніки. Природа їх ідентична з природою грабена. Але і до такого твердження можна придертися. Якщо і насправді рух блоків був спрямований зі сходу на захід чи навпаки, то чому тріщини появилися лише на північній стороні грабена? Чому не відбулося дзеркальне відображення таких на південній стороні? Тут зовсім непомітно тріщини, які розколювали б товщу кори. Ледь помітні, якщо то дійсно такі, лише на дні грабена. Далі: чому виникли тріщини лише на одному з боків, чому незайманим залишився другий?
І наступна постановка запитань. Якщо дійсно "русла"-тріщини виникли внаслідок горизонтального руху блоків кори, то чому вони не подібні по своїй протяжності грабену хоч би в зменшеному вигляді? Чому вони такі коротенькі? Чому не тягнуться за межі видимості фотознімку?
Відповідь земна. Чому каньйони на материковому схилі не завжди мають продовження каньйонів на суша? Чому каньйонів на підводних материкових схилах набагато більше, ніж на краю материка на поверхні?
Якщо каньйони на материку можуть мати яку-завгодно орієнтацію по відношенню до розташування океану, то каньйони на шельфі мають завжди постійну орієнтацію. Чому каньйони не виникли впоперек материкового схилу або на шельфі паралельно береговій лінії, а тільки в напрямку до океану? Чому розширення каньйонів іде в сторону океанна, а розгалуження в сторону суші? Знайдемо відповідь на ці запитання?
А походження каньйонів як земних, так і марсіянських однакове і не залежить від умов водного чи безводного середовища. В упізнанні явищ інопланетної природи дуже багато де в чім допомагає земне поняття, але тільки те поняття, яке відображає істину, а не видумку.
Можна упевнено заявити, що геологи ще й до цього часу не відшукали дійсного пояснення генезису каньйонів ні на шельфах, ні на материкових схилах, ні на самих материках. В основному їх думка збігається на тому, що каньйони на підводних окраїнах материків є звичайними продовженнями русла рік на суходолі.
Чи правильна така трактовка? І так, і ні. Якби каньйони відшуковувалися тільки там, де впадає ріка в море чи океан, то такий висновок можна було б вважати правильним. Але яке пояснення можуть дати науковці тим каньйонам, які виникли там, де зовсім відсутні будь-які сліди річкових долин. Найчастіше буває так, що вздовж рівнинного берега під водою спостерігається чимало каньйонів. А механізм формування як тих, так і других ідентичний. І причина їх появи теж спільна. Тому версія про можливість утворення каньйонів водними потоками відпадає не тільки на Марсі, а навіть і на Землі, де в наявності є достатня кількість води.
З приводу пошуку відповіді про природу каньйонів створено чимало гіпотез. Але жодна з них не відповідає правдоподібності. Навіть, здавалось би, найвірогідніше - це гіпотеза миттєвих потоків у земних умовах рівнозначна дії ювенільних вод, які прорили русла рік на Марсі.
Механізм формування марсіанського грабена
Попутно з розглядом питання про походження яруг на лівому борті грабена може виникнути ще і таке запитання. Чому немає таких великих і в такій кількості яруг на правому борту грабена? Хіба правий блок складений з якихось інших порід і більш міцніших, що не руйнувались або не "промивалися" водою? І постановка такого запитання має чималу вагу в упізнаванні природи яруг на лівому борту, якщо не йти на спокусу загальноприйнятих земних понять.
Знову почнемо з того, що окремі блоки марсіянської затвердлої оболонки - кори здатні до горизонтального переміщення. Це істина. Бо заперечувати такому понятті - це значить заперечувати існуванню фактів і власного буття.
На піддослідному знімку "Марінер 9" горизонтальний рух розірваних блоків відбувався в основному з півдня на північ. І тільки в такому напрямку. Це один напрям руху і самий основний, внаслідок чого утворився грабен.
Може показатися дивним: чому це з півдня на північ, а чому не навпаки? Або чому це односторонній рух, а не двосторонній? Адже блоки могли однаково розходитися в різні сторони від осьової лінії виниклого розлому, якщо їх рух спонуканий внутрішньо-планетними силами.
Ні. Від осьової лінії виниклого розлому - ланцюжка кратерів, основний рух відбувався тільки на північ. Тобто блок, що праворуч стояв на місці, а протилежний рухався від нього. Які ж є для цього доводи?
Перш-початковим кроком доказу є запитання: чому найбільший кратер, що зберіг свою форму залишився біля правого борту грабена?
Щоб відповісти на поставлене запитання, перш за все потрібно відшукати відповідь ще на одне запитання: що являє собою даний кратер з фізичної точки зору? А щоб відповісти на дане запитання, треба знати відповідь на першопричину, як виник і сформувався цей кратер.
Як він виник і як він сформувався, уже відомо. Відома і будова цього кратера. Це хрящ, що встряв у марсіанську кору і корінцем своїм сягає магматичної зони.
І дійсно, якби пощастило геологу побувати в південній частині його підніжжя, він побачив би дивну гігантську природну споруду, неподібну жодній земній. Не будемо фантазувати, а залишимо місце для дійсних спостережень в майбутньому.
Зупинимося поки що на тому понятті, що охолоджена магматична порода, з якої складається весь кратер сягає глибоко в надра планети. Навіть набагато глибше, чим товща затвердлої кори, що зазнала розламування, якби припустимо можна було вийняти вивержену масу, що остигла по формі кратера.
Така модель кратера може в деякій мірі допомогти впізнати механізм горизонтального руху блоків. І взагалі рух планетної речовини.
Те, що затвердлий блок кори зазнав горизонтального переміщення, добре видно по ширині грабена. Але ця видимість нічого не говорить про горизонтальний рух підстилаючої речовини, на якій покоївся блок затвердлої кори. Чи в такій самій мірі підстилаюча речовина рухалась, чи, можливо, залишалася на місці, а поверх неї ковзався блок. Тому найкраще почне розповідати про це "модель" хряща, а закінчать розповідь ліво-бортні структури.
Стояло питання, чому кратер тримається правого борту. Та чи міг би він встояти на місці, якби не мав безпосереднього зв'язку з глибинними зонами планети? Ні. Він так само був би розірваний, як і сусідній. Цілісність не тільки "шляпки" допомогла встояти від розлому, але і "корінця", що зафіксував його місце перебування з часу виникнення. "Ніжка хряща", а в прямому розумінні жерло магматичного виверження, являє собою цвях, яким прибито "шляпку" до глибинних горизонтів планети. А тому горизонтальний рух блоків кори не міг позначитися на становищі "хряща", який залежний був від місця розташування "ніжки" - застиглих порід жерла. А це означає, що підкорова область речовини не зазнавала такого інтенсивного горизонтального переміщення одночасно із затвердлою корою під блоком праворуч.
Правий борт грабена залишався майже на місці, лише з незначним віддаленням від осьової лінії розлому - тріщини.
"Засушений хрящ" залежний не стільки від правого борту кори грабена, стільки від становища глибинних зон речовини, крізь яку проходить його "ніжка". Тому тільки по цьому одному факті можна з упевненістю сказати, що ліво-бортний блок грабена і насправді, як по снігу, відсунувся від правого борта. Це значить, що в даному випадку зазнавав руху тільки північний блок затвердлої речовини.
Які є ще факти, що підтверджують попередній висновок?
Тепер за об'єкт дослідження візьмемо лівий борт грабена. На захід від "хряща" широко розкинув свої поли гігантський зруйнований кратер. Його вже дійсно перетинає пополовині чималий гірський хребет. Цей кратер так уже розтягнуто у всіх напрямках, що більшим у розмірах виглядає за основою за корінного. Нижче цього кратера на лівому борту грабена добре зберіг свою форму в декілька разів менший. На захід від цього - такий же, а за цим - третій, але вже з менш вираженою формою: зруйнований. Перед ним, як то кажуть, "по факту" ланцюжок кратерів. Якщо лівий борт кратера умовно присунути до правого, то вказані кратери співпадають з осьовою лінією ланцюжка, корінним якраз і являється "хрящ". Запитується, чому належні кратери змістилися так далеко на північ? Відповідь одна - віднесені рухомим блоком кори.
Цікавим і незрозумілим залишається те, чому малий кратер майже зберіг свою цілісність? Адже він теж повинен був зазнати руйнації і в першу чергу - розлому по осьовій лінії грабена. Однак лінія розлому наперекір нашій уяві не проходила якраз посередині всіх кратерів, а дещо зміщена на південь. Таке явище стверджують всі кратери даного ланцюжка і великі і малі.
Самий нижній кратер лівого боку зазнає руйнації найбільше, але вже в іншому напрямку. Про факти такого напрямку слід поговорити окремо.
Раніше уже згадувалося, що "річкові долини" лівого борту виникли внаслідок розтріскування і розтягування південного блоку, але вже в напрямку на захід. Причини, що призвели до появи тріщин, теж відомі. І там, де вони були найвпливовішими, там виникли і найбільшої довжини ці тріщини. Особливо це добре видно в центральній частині знімку - біля найбільших кратерних утворень.
Згідно такого поняття виходить, що на південь від грабена блок марсіянської кори зазнав двох взаємо-перпендикулярних напрямків руху горизонтально і на південь і на захід одноразово. І характерно те, що чим далі на захід, тим інтенсивніше відбувалося розтягування південного блоку.
Якщо взяти східну частину знімку, то там не так помітно західного напрямку розтягування, і не тільки із-за перспективного скорочення видимості, а і за чистоти ліво-бортної поверхні. Жирна лінія подібна до азбуки Морзе, не що інше, як ланцюжок невеличких кратерів.
На противагу поверхня блоку правого борту не має заглиблених в материк тріщин ні в східній, ні в західній частині. Чому? Тому, що даний блок кори не зазнавав розтягування в напрямку на захід.
Раз виявлено другий напрямок горизонтального руху кори, то чому цей напрям не мав сили впливу і на право-бортну частину грабена?
Звісно, на поставлене запитання взагалі чи можна дати вичерпну відповідь. Але спробувати можна хоч би в межах найелементарніших поняттях. Перш за все, як здається, варто було б дотримуватися такого поняття: якщо відбувається горизонтальний рух блоку кори і виникають тріщини чи розломи, то тоді згідно фізичних законів повинні мати місце в найбільш сприятливих для цього місцях, тобто в місцях найбільш ослаблених і податливих. А місця найбільшої стійкості зберігатимуть своє попереднє становище.
Згідно такого поняття виходить, що ліво-бортна частина грабена слабкіша від право-бортної. Але прямих доказів тут аж ніяк не знаходиться, бо як та, так і друга одного спільного походження, тобто бувший один блок, розламаний тепер на дві половинки. А тому речовина одного блоку і речовина другого блоку однакова з однаковою фізичною властивістю. А раз так, то вони (блоки) повинні в однаковій мірі руйнуватися або не руйнуватися. Насправді, елементарна логіка тут безсила. Причина тут не в ослабленні, як видно, а в особливому впливі на той чи інший блок зі сторони якихось інших, а може, і зовсім далеких від цього місця сил.
Уже виявлено, що в утворенні грабена основну роль зіграв горизонтальний рух північного блоку в північному напрямку. Цей же самий блок зазнавав руху і в західному напрямку. Але чи руху? А може розтягування? Якщо говорити про механізм утворення грабена в цілому, то користуємося поняттям "горизонтальний рух блоку марсіанської кори". Коли ж вже іде мова про гігантські яруги лівому борті грабена даним терміном користуватися уже неможливо, так як суперечить реальності і здоровому глузду. Де ж тут сліди, факти руху цілого блоку? Якби на знімку ми бачили ще один поперечний дотичний грабен, то цілком впевнено говорили б про горизонтальний рух одного з блоків ще і на захід. А раз такого прямого доказу немає, то немає і потреби говорити про блок взагалі. Тут уже не рух блоку в прямому розумінні, а розтягування його в західному напрямку. Це все одно, що взяти ремінчик і розтягуючи його, спостерігати, як над краєм виникають дрібненькі тріщини "личка", по формі подібні до яруг.
І західне розтягування поширюється не на всю довжину видимого знімку, а тільки від центрального кратера. Значить вище такого блок кори уже не зазнавав сили розтягування в напрямку на захід, подібно до правого борту.
Така картинка справляє враження чогось штучного, а не природного: наче хтось взяв за краєчок блоку і що сили тягне на захід при одночасному русі на північ.
Механізм руху став відомим, але причина такого руху залишається нерозгаданою.
Дивує те, що поруч правий борт грабена в західній частині не зазнав цього розтягування. Тут можна міркувати по-різному. Але якщо мати на увазі, що це не штучне, а природне явище, де відсутній навмисний вибір, то більш вірогідною буде така відповідь. Сили розтягування на захід, можливо, однаково впливають і на правий і лівий борти грабена. Але так як правого борту блок більш стійкіший, не піддався до розтягування, а лівий і менш стійкіший, ослаблений навіть рухом в північному напрямку, і піддався силі розтягування на захід. Можливо, нижче лівого куточка розташовуються зони взагалі глобального розширення, а тому і цей відірваний клаптик блоку піддався тій силі.
Наступним питанням розгляду деталей фотознімку могли б бути рівнинні місця грабену і його осьовий невисокий хребет пасма гір, подібний, напевно, до серединно-океанічних - що теж розташовуються вздовж розлому, вздовж тріщин глобального розміру.
Який вигляд мала б оточуюча місцевість на дні рову, якби довелося там побувати земному геологу? Що він подібне бачив або знав на своїй планеті?
По-перше. Праворуч від осьової лінії грабена впритул до правого борту - це широчезна стрічка рівнинних ділянок, розчленованих неглибокими ярами-тріщинами. Рівнинні ділянки горизонтального залягання і обширних розмірів на Землі подибуються в основному в акваторіях Світового океану. І ці найбільш рівнинні ділянки вистиланні осадовими породами без тріщинуватості. Розчленованими являються корінні породи, тобто кристалічні або подібні їм тверді: за своїми фізичними властивостями. Імовірність така може мати місце і на Марсі, не залежно від того, що водні резервуари там відсутні.
З найбільшим наближенням до правдоподібності можна сказати про рельєф на дні грабена тоді, коли буде цілком зрозумілий механізм руху речовини під час формування грабена.
Те, що грабен утворився внаслідок розходження блоків кори, очевидне. Під час дослідження природи уцілілого кратера зроблено висновок про відносну стійкість речовини, що підстилала затвердлу кору. Згідно таких понять, складається уявна картина механізму така. Коли блоки розходилися, то підстилаюча речовина кори як би не була жорстко зв'язана із застиглою речовиною кори, а це в свою чергу сприяло ковзанню кори по підстилочній речовині. А згідно такого виходить, що підстилаюча речовина як би залишалася на місці, а північний блок якоюсь невидимою силою відтягувався в інший бік від південного блоку. Якщо дивитися на кромку лівого борту під час розходження, то з кожним кроком його віддалення з-під нього появлялась все нова і нова полоска підстилаючої речовини.
Але чи насправді таке може бути, як це здається? Легко собі уявити ковзаючу санку на снігу. Але ж багатокілометрової товщини блок затвердлих порід - це не санка і підстилаюча речовина це не сніг. Де ж роль тертя, якщо модель ковзанки прийняти всерйоз? Адже ж немислиме ковзання при такій вазі. Та і на чому ж ковзання? Адже ж в’язка речовина - не твердий лід, що не прогинається під вагою. Раз речовина перебувала в розжареному а це значить у в'язкому стані, то аж ніяк вона не могла бути гладенькою льодяною доріжкою, щоб поверх неї сковзався такий блок кори. Якщо на даній підстилаючій речовині покоївся блок кори, то це значить, що він по суті справи пірнав у ній на якусь глибину і мав жорстке зчеплення з підстилаючою речовиною. А в такому випадку уявне ковзання уже не могло бути.
То як же тоді зрозуміти механізм формування дна грабена, коли воно не являє собою поглиблену систему тріщин, як продовження виниклої поверхневої, а має загальний вигляд рівнинних полосок по обидва боки хребта?
Механізм формування дна грабена можна відтворити в уяві так. При розходженні блоків, а таких глибина чи товщина визначалася до границі фізичного стану речовини, коли вона переставала ламатися а зазнавала деформування від розтягування. В такому разі жорстке скріплення кори з підстилаючою речовиною не дозволяло останній просто витікати з-під кори, а за законом ізостазії підходити в область утвореного розлому десь знизу, з глибших горизонтів планети. Розходження блоків, вірніше, північного блоку від південного примушувало до горизонтального руху і підкорової речовини. Такий рух призводив до розтягування якраз тієї речовини, що знаходилась вздовж виниклого розлому. Вичавлювана блоком речовина нижніх горизонтів якби примусово поступала в область розлому і цим самим поповнювала її запас на розтягування. Сам процес розтягування в'язкої речовини призводив до стоншення, до виклинювання. І через деякий час, коли грабен набув солідних розмірів по ширині, в осьовій частині в'язкий шар речовини робився набагато тоншим, чим під блоком тим чи тим.
Що станеться, коли рух горизонталей припиниться, а внутрішньо-планетний тиск не зменшиться? Чи не прорветься назовні в'язка речовина, а може і лавова-подібна крізь найслабкіші місця розлому? Чи не так утворився серединний хребет, який добре видно на знімку? Що ж інакше примусило його прориватися на дно грабена по осьовій? І притім якраз по осьовій лінії?