В зв'язку з виниклим становищем необхідності перегляду законів механіки взагалі, виникає потреба перегляду термінів і понять зокрема. Це не примхи, а цілком природна потреба врегулювання застосовності і відповідності між термінами і поняттями, між дійсністю і притаманній її термінологією. Коротше кажучи, виникла потреба речі називати своїми іменами, семантичне значення яких відповідало б істинності і в цілком доступній формі осмислювалося людиною, яка могла б в образній формі відтворити в своїй уяві те, про що вона говорить або думає.
1. Парадокси семантики головних термінів теоретичної механіки
Першочерговим або найосновнішим поняттям, на якому базується вся теоретична механіка це поняття про різні стани тіла і відповідна до цього термінологія. Тому першими термінами, які слід уважно розглянути, проаналізувати їх семантику, застосовність і відповідність чи не відповідність об'єктивності і будуть "інертність", "інерція".
Спершу про їх історію та походження.
"Дані терміни імовірного походження. Походять вони з латинської мови. В словнику іншомовних слів про ці терміни говориться чи тлумачиться так:
Інертний [(від латинського iners(inertis) - невправний, млявий] - бездіяльний, нерухомий, косний; інертні гази - гази, які не вступають в хімічні реакції (гелій, неон, аргон, криптон, ксенон і радон).
Інерція (від латинського inertia - бездіяльність, нерухомість) - властивість тіла зберігати рівномірний прямолінійний рух або спокій, поки зовнішня причина (сила або дія іншого тіла) не виведе його з цього стану. Мірою інерції тіла щодо поступального руху є маса, а щодо обертального - момент інерції."
Перед нами два терміни і чотири пояснення їх семантики. Таке може здивувати, а чому це два терміни, а пояснень аж чотири? Таке говориться не спроста. А справа в тім, що до цих чотирьох вимагається ще й п'яте пояснення. А тому, що два пояснення зроблено на латинській мові, а два - на нашій мові, переведеній з латинської.
Уважно приглянемось та подумаймо над цими перекладами.
З перекладом слова "інертний" цілком можна погодитись і вважати, що переклад зроблено вірно і відповідно до природженої властивості тіл, тобто об'єктивно.
А щодо слова "інерція" то варто зробити серйозне зауваження перекладачеві в його як невірному перекладі, так і в невірному тлумаченні семантики слова.
Найпершим, що так разюче кидається у вічі, це вплив галілеєвсько-ньютонівських переконань. Якщо по простому сказати, то це не роз'яснювання природного значення і відповідності, а просто-на-просто формулювання першого закону Ньютона, про помилковість якого вже стало відомо.
Щодо міри інерції, то такою повинна бути не тільки одна маса, а добуток маси на її швидкість. Це і буде мірою інерції руху - силою інерції. А щодо обертального руху тіла по інерції - сказано - момент інерції, то над цим ще потрібно подумати, щоб уточнити і не відірвати від поняття поступального руху, але з ознакою обертового руху. Тут вся справа буде опиратися в масу, яку потрібно розділити на двоє, як дві протилежно урівноважуються маси, що обертаються навколо спільного центру = (1/2)mV об.
Тепер звернемо увагу на латинський запис по-латині і як все це може перекладатися на нашу мову.
"Інертний - iners (inertis);
інерція - inertia"
Якби будучи знавцем латинської мови, і знав досконало граматику цієї мови, можливо, підхід був би до розв'язання цього питання по-іншому. А поки-що приходиться робити тільки догадки. А таке, імовірно, є цілком природним, бо без цього природодослідник не буде ним.
Слово "inertia" на відміну від слова "iners" повинно мати яке-то інше смислове значення, на латинській мові яке скоріше всього не ототожнюється з подібним йому словом, а протиставляються йому. Фонетичний склад цих слів дуже подібний між собою. І така ознака не випадкова в своїй подібності. Можливо вона відображає одне і теж явище природи, але з протилежним значенням як видно. Коренем цих слів буде "iner", але що він означає рух чи спокій, тобто властивість до руху чи до спокою, не відомо. Не відомо, яке слово, а заодно з ним і поняття взято за основне, а яке являється похідним. По-латині "iner" означає ознаку спільності і нерозривності природного явища. Закінчення конкретизують його і надають смислового значення протипоставленні такого (по-нашому, стану руху і спокою) одного по відношенню до другого.
А хіба в нашій мові є чимало таких слів, де зміна лише однієї букви тобто лише одного звуку (аполітичний, аморальний), як слово набирає зовсім іншого смислового відтінку або значення? То чому ми не в праві судити по аналогії про можливе таке і в латинській мові?
Якби в латинській мові ототожнювали рух і спокій, як щось одне і нероздільне, то навіщо їм потрібно було створювати два терміни зі спільним коренем, а різними закінченнями? Логічно, якраз закінчення "s" і "tia" й визначають семантику двох слів з протилежним значенням.
Але перекладач не вникав глибоко в смислове значення цих двох слів і показує їх ідентичність.
"iners (inertis) - бездіяльний
inertia - бездіяльність."
Де ж логіка? Термін "inertia" (більш поширено) в перекладі "бездіяльністю", а тлумачиться про рух. Парадокс? Ні. Тут вимушене визнання дійсності під натиском необхідності. В народі поняття "інерція" сприймається в прямому значенні цього слова, по реальному. А як же це пояснити з наукової точки зору? Це була справжнісінька проблема для перекладача. Визнати по народному - це значить утверджувати механіку Арістотеля і піти проти механіки Галілея-Ньютона. Весь науковий світ виступає проти Арістотеля і ревно оберігає механіку Галілея-Ньютона. Ну, то нехай буде по-ньютонівські. І от перекладач замість реального тлумачення, доступного розумінню простому читачеві, обсікає деякі слова першого закону Ньютона і вносить решту, зберігши його цілісність, формулювання закону.
Але тут немає чому дивуватися: перекладач не міг виступити проти утверджених устоїв і непохитної віри в галілеєвський закон інерції. Тільки дивує те, як редактори допустили таку неузгодженість перекладу з тлумаченням. Ніякого, як то кажуть, гріха не було б, якби в перекладі слова "бездіяльність, нерухомість", замінили одним словом "дійовість (рухомість)". Адже ж в I законі Ньютона, якщо підійти до нього формально, то говориться не тільки про спокій, а й про рухомість тіл: I і II частини закону.
Це, так би мовити, лише поправка до словесного. Більш вагомішою справою стоїть питання розмежування цих двох термінів, конкретизація і утвердження відповідності до реального стану речей природи. Ось що найважливіше. Але для вирішення такого, то найпершим чином слід керуватися поняттям "сила". Хоч дане поняття в науці і досить широко вживане , проте конкретної ознаки тобто теоретичного осмисленого визначення воно ще не має, що призводить до різних тлумачень та невірних поглядів.
2. Сили в природі існують лише попарно
Так як дане питання вимагає конкретної ґрунтовної розмови, то обмежимось лише самим основним і значущим: в природі, а особливо це видно в механіці, сили існують тільки попарно. Ніколи не може бути проявів однієї сили, якщо не буде парної їй. Який би ми не взяли механічний рух в природі, він завжди виникає і супроводжується взаємодією двох сил, а не однієї самостійно взятої. Але в науці лише мова про дві сили, а що вони собою являють, ніхто так і не пояснив.
Що ж являє собою інертність та інерція з погляду сил? Який між цими поняттями природний зв'язок? Що спільного, а що відмінного? Чи можна впізнати їх суть, якщо розглядати кожне зокрема ізольовано від інших категорій?
Інертність - це природжена властивість тіл зберігати стан спокою. Природжений стан. Про таке ще багато потрібно доводити, хоч воно очевидне і повсюдне.
Інерція - самостійний рух тіла після припинення на нього дії сили. Примусовий стан.
Тепер подивимося, який же природний зв'язок між згаданими поняттями.
Якщо в першій половині визначення інертності у формулюванні і не згадується про силу, то у формулюванні закону інерції сила являється визначальним фактором руху, хоча цього в науці поки-що не визнано.
Відомо, що одне і те ж саме тіло може перебувати як в одному, так і в другому стані. Запитується, що являється причиною його переходу з одного стану в інший? Лише сила, якщо на дане явище дивитися у вузькому плані, не вникаючи в джерело причинності. Причиною руху в даному разі являється сила. Вона його породжує, вона його і зупиняє. Тут вжито слово "сила" в загальному значенні без конкретизації її різновидності.
Тепер, виходячи з такого поняття, що в природі сили існують тільки попарно, потрібно встановити взаємозв'язок таких сил з поняттями "інертність" і "інерція".
Може показатися чимось несерйозним: який же може бути зв'язок між поняттями "сила - інертність"? Адже у визначенні, що називається інертністю, нічого не згадується про силу. Тіло, що перебуває в стані спокою завдяки своїй природженій властивості, здавалось би ніякого відношення до сили немає, обходиться без сили. І цілком вірно. Але це тільки із зовнішнього погляду.
І таке твердження реальним було б тоді, якби тіла що володіють даною властивістю, ніколи не зрушувалися зі свого місця і не володіли властивістю переходити з одного стану в інший. А так як тілам будь-яким властивий перехід з одного стану в інший, то відношення сили до інертності дуже пряме. Якщо тілу, яке перебуває в стані спокою і зберігає свою інертність, потрібно надати рух, то необхідна дія на нього сили.
Запитується, а чому в такому разі потрібна сила? І скільки тут їх потрібно: одну чи дві?
Згідно неписаному закону природи повинно бути дві сили. Одну силу ми реально усвідомлюємо, ба навіть самі її створюємо тобто породжуємо, коли намагаємося, наприклад, перекотити з місця на місце важку колоду. А де ж друга сила, парна нашій мускульній силі? Чи не в тій самій колоді, яку ми намагаємося вивести зі стану спокою?
Дехто звик бачити в цьому силу тертя. Але ліпше взяти б за приклад не пересування колоди, де дійсно сила тертя чинить опір, а перекочування по вирівняній поверхні, де сила тертя не має ніякого важливого відношення до руху колоди. В чім суть опору нашим зусиллям? Хіба колода не могла сама перекотитися лише від нашого дотику? Але ні, потрібна реальна сила.
Проявам реальної сили завжди чинить опір, протилежно напрямленої, прояв прихованої сили - інертність, як опір до руху.
Це закон природи.
Що ж являє собою протилежно напрямлена прихована сила? Чи очевидна така? Ні. А щоб побачити таку, і осмислити реальність такої в природі, в цьому повинна допомогти логіка суджень, а не спостереження очима.
Колода перебувала в стані спокою за всіма законами інертності, тобто була бездіяльною. Чи не тому нам потрібно було прикласти силу, що колода теж володіла своєю силою? Якою?
Зразу ж може виникнути запитання щодо назви такої, щоб не змішувати з іншими видами сил. Цілком природньою буде така постановка запитання.
Сила інертності – чи існує така
Назва такої повинна бути похідною від того стану тіла, в якому вона проявляється. Тіло володіє природженою властивістю, яку людство назвало інертністю. А звідси і похідна назва буде - сила інертності.
В науці такого терміну немає і в згадці.
Чи реально така існує, якщо зробити нововведення? Чи не покажеться таке дивним або зайвим у фізиці? Імовірно, що спростувань не буде.
Чи варто аргументувати далі? Мабуть, що немає потреби, якщо обмежитися лише чотирьома словами: на силу відповідає сила. А яка саме сила, тут вже самі повинні її іменувати так, щоб така була зрозумілою згідно об'єктивності і найосновніше, щоб мала дійсно місце в природі.
Інертність тіла, як притаманна йому властивість, являється невід'ємною властивістю не тільки під час перебування в стані спокою, але і під час руху. Про це варто окремо говорити.
Тому повним формулюванням закону інертності буде наступне.
"Природжена властивість тіла зберігати стан спокою або чинити опір силі, що діє на нього, називається силою інертності тіла".
Чим можна аргументувати другу частину формулювання?
Дехто з науковців не хоче визнавати того, що тіло може чинити опір ("воно слухняне"). Наперекір тут приходиться непризнане узаконювати. Таке піде на збиток, чи на користь науці?
Щоб багато не говорити, будемо вважати за доцільне поставити лише два запитання: навіщо потрібно прикладати більше сили, щоб надати тілу більшої швидкості руху в просторі? Чи зрозуміли природодослідники, чому виникає перевантаження космонавтів при виведенні космічного корабля на навколоземну орбіту?
3. Взаємозв’язок між енергією і силою руху
Наступне обговорення терміну "інерція". Тут не будемо торкатися питання сучасного погляду в науці на інерцію, так як про це сказано в інших темах розмови. Метою даної розмови - це вияснення відмінностей між поняттями і термінологією двох станів тіл у спільній залежності від сили впливу одного тіла на інше. Почнемо з найпростішого прикладу.
На тіло короткочасно подіяла сила іншого тіла і надала йому можливість самостійно рухатися в просторі: чи то котитися по долівці, чи пролітати в повітрі на певну відстань. Дане тіло до часу дії на нього сили іншого тіла перебувало в стані спокою. Після дії сили воно перейшло з одного стану в інший. Запитується, чому тіло самостійно рухається в просторі? Адже сила іншого тіла діяла на нього короткочасно, а воно в десятки а то і сотні разів довше зберігає наданий йому імпульс руху? Здавалось би, після припинення на нього дії сили іншого тіла, повинно було б зразу ж припинити свій рух і під дією земного тяжіння стрімко піти вниз додолу. Однак воно рухається, навіть довго може рухатися самостійно без всякої видимої на те підштовхувальної сили. І при тім, слід мати на увазі, що рухаючись, воно весь час зазнає сили опору повітря з однієї сторони і сили тяжіння - з другої. Але, як бачимо переборює ці сили і продовжує рух.
Як осмислено підійти до розуміння такого самостійного руху тіла? Що ж являється тим основним рушійним фактором, що переборює на шляху траєкторії протидіючі інші сили?
Щоправда, в науці визнається, що таке тіло володіє енергією, а тому і рухається. Чи вичерпним буде таке пояснення для повного розуміння природи руху? В науці таке питання з якісної сторони ще не розроблене, не зведено всі необхідні дані в струнку теорію природи руху. Обмежитися лише одним поняттям, що тіло володіє енергією - це досить замало і неповно до вимог впізнання.
Запитати б: якщо тіло вільно рухоме володіє енергією, то звідки вона в нього взялася? Адже ж до часу руху, коли перебувало в стані спокою, воно не володіло такою енергією. Бо якби володіло, то само по собі без всяких на це причин зрушило б з місця і полетіло б хто-знати куди. Такого явища в природі ніхто ніколи не спостерігав і не спостерігатиме. А це ще раз підтверджує, що в тілах, яким притаманний спокій, енергії для самостійного руху зовсім немає, окрім окремих тіл з потенціальною енергією.
Якщо говорити, що окремі тіла володіють енергією, то необхідно знати, звідки вона в них береться. Це їх власна чи запозичена. А джерелом такої енергії являється сила іншого тіла, яке вплинуло на дане тіло і надало йому самостійний рух в просторі. Значить сила - це перш за все джерело руху. Це буде і по Арістотелю, це буде і по-природньому. Але ніяк це не буде по-галілеєвські і по-ньютонівські.
А звідки взялася сила в того другого тіла, що вплинуло на інше і надало йому рух, не будемо вникати в подробиці, поки-що достатньо буде знати одно: джерелом будь-якої сили являється енергія тіла не залежно, якого вона походження.
Будемо вважати, що по даному питанню енергії не варто багато говорити, так як кожному відомо, що активно діюча сила ніколи не виникне там, де немає на це енергії, де будь-яке тіло не володіє такою. На таке поняття ми можемо опиратися як на незаперечний факт.
Якщо так, то перед нами вимальовуються основні віхи взаємозв'язку і взаємозалежності між енергією і силою. Дана картина, про яку ведеться розмова, буде мати схематичний вигляд: "енергія - сила - енергія – сила".
Тіло, яке рухається по інерції, володіє не своєю власною енергією, а енергією іншого тіла, яке передало свою енергію для виконання роботи тобто для переміщення маси тіла в просторі на певну відстань. А звідси можна робити просте розшифрування: передана енергія впливового тіла виконує роботу по перенесенню в просторі іншого тіла на протязі всієї траєкторії руху останнього. Це все-одно, що взяти в руку якийсь предмет, віднести його на певну віддаль і покласти його там. Але можна зробити це й по-іншому: щоб не переносити цей предмет, його можна жбурнути на таку ж саму віддаль. В обох же випадках виконується робота? Так, хоч і не з однаковою затратою енергії. В першому випадку затрачається енергія не тільки на перенесення одного предмета, а й на переміщення власного тіла. В другому випадку затрачається енергія лише для "перенесення" (умовно назвати б таке), лише одного предмета.
Людина користується законом інерції, а суть такого і значення його в практичній діяльності по-науковому не осмислила, не розуміє. І все то через неправильно сформульований ньютонівський закон інерції.
Сила –це енергія в дії, її похідна
Може виникнути запитання, навіщо такий детальний розгляд такого простого прикладу? У відповідь на це поставимо зустрічне запитання, чи можна вважати вичерпним поняття про інерцію? Ні, це тільки початок. Якщо згустити обговорене в декілька слів, то воно матиме такий вигляд: "енергія = силі = енергії = роботі". Але і це ще не все, ще не про все вияснено, хоч ми маємо перед собою повну і закінчену схему енергії і роботи. Хоч і маємо перед собою повну картину природи руху, однак і в цій картині є ще невпізнані, а хоч і впізнані, то не визнані сторони її тонкощів.
Почнем з початку. Тіло володіє потенціальною енергією. В даному разі таким може бути сама людина. Щоб виконати роботу, вона повинна прикласти силу: необхідно жбурнути камінець як найдальше. Запитується, що від чого залежить, енергія від сили, чи сила від енергії? Звісно, що сила тобто величина сили залежить тільки від наявної кількості енергії, якою володіє тіло, в даному разі - людина. Енергія - причина, сила - похідна - наслідок.
Хоч фізики й уникають філософського тлумачення терміну "сила", але даремне. Осмислене розуміння його допомагає осмислювати й інші сторони природи руху, узагальнено зробити висновки.
Сила - це не що інше, як явище прояву енергії в дії, як сам процес вивільнення енергії. Це міст межи двома берегами, без якого неможливий перехід енергії в роботу. Це засіб передачі енергії від одного тіла до іншого.
Хіба можна підшукати такий реальний приклад в механіці, де б робота була виконана без прикладеної для цього сили?
Значить, енергія в дії - це сила.
А як же бути з переданою енергією, що виконує роботу? Володіє вона силою чи ні? От, наприклад, тіло, що рухається по інерції, володіє воно силою, чи не володіє?
Те, що воно володіє енергією, визнають всі. Та чи обдумано визнають його силу руху? Логічно, то і воно повинно володіти силою, якщо визнавати, що воно володіє енергією. На перший погляд енергія рухомого тіла по інерції визнається, як необхідна умова виконання роботи - перенесення його з одного місця в друге. В свій час було зроблено висновок, що енергія інерційного руху витрачається на виконання роботи. А раз виконується робота, то в кожну мить руху і в кожній точці його траєкторії повинна діяти сила, яка переміщує дане тіло в просторі, перемагаючи опір і силу тяжіння. Тут знову сила на силу діє.
Чи вірними будуть такі упереджені висновки? Ніяких труднощів не складає, щоб перевірити це на практиці (хоч така перевірка уже ведеться з того часу, коли появилася первісна людина).
Щоб не гаяти багато часу на теоретичні доводи, можна порадити придбати два листи товстого скла. Один поставити на шляху майбутньої траєкторії руху каменю, а другий для практичної перевірки розбити його власним кулаком. І ще: бувалих артилеристів запитати, чому вони під час війни намагалися рухому мішень підпустити на близьку відстань. Десятки і десятки таких прикладів...
По ходу розмови може виникнути запитання: і навіщо про все таке просте і всім добре знайоме потрібна отака деталізація, зовсім незначущі дрібниці?
Здається, підхід для виведення належного висновку зроблено в повній мірі. Який же висновок з усього цього можна зробити?
А висновок дуже простий: тіла, що рухаються по інерції завжди володіють природною силою руху.
4. Визначення сили інерції
Висновок був зроблений не на перед, а на конкретних прикладах при допомозі логічних суджень і підведено так, щоб він напросився сам по собі. Якщо невірні були б приклади, невірні логічні судження про факти, то і невірним був би висновок. А якщо навпаки, то з висновка про існування сили інерції, як реально існуючим явищем слід рахуватися, як з рівноправним поняттям з іншими силами.
Тому формулювання сили інерції буде наступним:
"Властивість тіла, що рухається по інерції, зберігати прямолінійність руху і чинити опір перешкодам, що трапляються на шляху його траєкторії, називається силою інерції.
Сила інерційного руху тіла еквівалентна затраченій енергії іншим тілом на спонукання даного руху і здатна виконувати роботу пропорційно до затраченої енергії.
Сила інерції прямо пропорційна добутку маси на його швидкість і обернено пропорційна часу, затраченому на рух.
Fін=mV/t."
Будемо вважати, що чіткість і ясність формулювання сили інерції не потребують зайвих коментарів. Уточнення потребує останнє формулювання формули сила інерції.
Якщо підійти до її змісту, то сила інерційного руху тіла перш за все залежить від маси тіла, як від кількості речовини, що визначається силою земного тяжіння. Другою рівноправною ознакою сили інерції руху є швидкість руху. Тут прямо пропорційна залежність. Дехто висловлює думку, що ніби при зростанні швидкості тіла зростає його маса. Але це лише видима оманливість, бо кількісний стан речовини тіла залишається постійним і незмінним, при будь-якій швидкості. Не є за реальне і твердження Енштейна в його теорії відносності, що маса тіла збільшується при швидкості яка дорівнює швидкості світла. Ніякі практичні, ні змістовні теоретичні доводи не спроможні довести істинність такого твердження. Це - лише уява без підстав.
Вказуючи у формулі на час руху тіла по інерції, будемо виходити із наступних міркувань. Коли тіло рухається по інерції, його рух ніколи не може бути рівномірним і безмежно довгим в часі, як це твердить перший закон Ньютона, як цього вчив Галілей. І не тому, що ньютонівський закон інерції не піддається практичній перевірці і тим самим його неможливо спростувати, а тому, що такій рівномірності руху заперечує сам закон інертності і цілком доступна практична перевірка як в земних умовах, так і в космічному просторі.
Хоч тіло і володіє властивістю зберігати прямолінійність руху по інерції, але і ця властивість порушується перш за все силами тяжіння, як в земних умовах, так і в космічному просторі. Можлива уявна прямолінійність руху в космічному просторі лише при швидкості вище третьої, коли на тіло не впливатиме уже навіть тяжіння Сонячної системи. Але і таке неможливе безмежно довго в часі. Закон інертності і там дає про себе знати. Крім того космічний простір, мається на увазі простір Всесвіту заповнений галактичною силою тяжіння та окремими локалізованими центрами тяжіння - зірок типу нашого Сонця.
Якщо розглядати рівномірність руху тіл по інерції в земних умовах, то слід мати на увазі ряд факторів, які перешкоджають здійсненню такого. В першу чергу - це вплив інертності на рух, а другим - опір тертя об повітря.
Тому, яке б тіло ми не запустили по інерції, рух в просторі такого завжди обмежений в часі. Навіть штучні супутники Землі, яким надається рух першої космічної швидкості, і ті довго не втримуються на навколоземній орбіті по тій же самій причині - вплив сил інертності, а не тільки від уявного тертя в безповітряному просторі. І третя причина - доцентрові сили Землі.
А поки-що розглядатимемо справи земні. Так як стоїть питання сили інерції, то і будемо вести про це розмову більш детально й наближено до практики.
Коли ми спостерігаємо за грудкою, кинутою під певним кутом до горизонту, то бачимо, що вона спочатку ніби мчить по прямій, а потім її траєкторія викривляється і під кінець дугою опирається в землю. Звісно, вплив на формування траєкторії руху має земне тяжіння, яке безперервно притягує рухомий предмет по напрямку свого центру.
Тепер ставиться питання часу і сили інерційного руху. Час самостійного руху в земних умовах невеликий. Він в прямій залежності від величини сили, яка подіяла на тіло, від його маси і наданої швидкості. Попутно з таким поняттям нас повинно цікавити, а як же розподіляється сила інерції рухомого тіла в кожній точці його траєкторії?
Чи однакова вона від початку до кінця?
Сама видимість форми траєкторії дає відповідь на поставлене запитання: неоднакова. На початку траєкторії сила інерції буде найбільша, а в кінці - найменша...
Щоб зрозуміти істинність такого поняття, ми повинні керуватися наступними поняттями. Чим більшу силу прикладено до тіла певної маси, тим воно швидше і більш прямолінійно рухається у горизонтальній площині. До цього ж самого тіла прикладемо силу меншу по величині, воно пролетить повільніше і по більш вигнутій траєкторії і менше часу буде затрачено на його рух.
І от даний час руху по траєкторії якраз і повинен визначати силу інерції в напрямку спадної прогресії. Якщо на першій секунді руху тіло володіло силою інерції рівнозначно силі, то за час протікання наступної секунди зменшилася на яку-то величину із-за трьох причин: із-за сили інертності, як із-за сили, яка прагне до збереження стану спокою, і друга причина - сила тертя і опору повітря, і третя - виконана певна частка роботи, на яку затрачено і певні сили.
Імовірно, що ці дві сили аби не були рівнозначними по своїй величині, якщо не переважатиме остання. Сила опору повітря може виявитися переважаючою над силою інертності. Теоретично поки-що не в силах довести таке.
Тому у формулі, де стоїть позначка про час в секундах, потрібна ще яка-то величина, що позначала б опір повітря, силу тяжіння "g". І тільки разом вони взяті й підставлені у формулу можуть дати точні розрахункові результати. Це вже справа практичного дослідження.
То в чім не правда, коли стверджувалося про існування сили інерції? Хіба конкретні приклади не являються тими фактами, заперечувати яким безглуздо?
5. Класичні погляди і помилки на дані поняття